**Щоденниковий запис**
Вантажники завезли меблі в нову квартиру й остолбеніли, впізнавши в господирі зниклу зірку естради.
Ваню, ти бачив, який у нас замовник? Шафа, диван, два крісла і стіл! А будинок без ліфта, пятий поверх! За такі гроші хай сам Сергій таскає! Микола роздратовано кинув накладну на панель вантажівки.
Та годі тобі, Колю, спокійно відповів Іван, не відриваючи погляду від дороги. Сьогодні останнє замовлення і додому. Дружина обіцяла борщу наварити.
Твоєму борщу нічого не загрожує, а ось моїй спині точно не подякують, зітхнув Микола, дивлячись у вікно на сірі пятиповерхівки спального району. І навіщо людям цей пятий поверх? Жили б на першому, як нормальні люди.
Зате вид із вікна, усміхнувся Іван. І сусіди зверху не топають.
Та й романтика Слухай, а хто там замовив? Микола нарешті взяв накладну, вдивляючись у дрібний шрифт. Якась Олеся Петрівна Гончаренко. Телефон, адреса Передплата внесена, решта при доставці. Як завжди.
Вантажівка звернула з проспекту в тихий двір, заставлений машинами. Новобудови тут межували зі старими будинками, створюючи дивний контраст. Іван припаркувався біля підїзду старої пятиповерхівки з облупленою штукатуркою.
Приїхали. Он той підїзд, кивнув він на потерті двері. Сподіваюся, хоч двері у квартирі широкі, а то замучаємося шафу заносити.
Вони вивантажили візок, на який мали складати меблі, і Микола подзвонив замовниці.
Алло, Олеся Петрівна? Доброго дня, меблева компанія «Затишок». Ми приїхали із вашим замовленням. Так, ми внизу. Добре, зачекаємо.
За кілька хвилин двері підїзду відчинилися, і на порозі зявилася жінка років сорока у простому домашньому вбранні джинсах і вільній футболці. Темне волосся було зібране в недбалий пучок, макіяжу мінімум. Вона привітно посміхнулася.
Вітаю, заходьте. Квартира пята, на останньому поверсі.
Микола з Іваном почали вантажити меблі на візок, щоб не носити кожну річ окремо. Першим пішов диван найгроміздкіший, але не найважчий.
Зачекайте, я допоможу, несподівано запропонувала господиня, коли вони почали маневрувати у вузькому коридорі.
Що ви, Олесю Петрівно, не турбуйтеся, відмахнувся Іван. Це наша робота.
Та все одно, наполягла вона, підтримуючи кут дивана. У цьому підїзді такі повороти, що без знання місцевості не обійтися.
Її голос здався Миколі десь знайомим. Він нахмурився, намагаючись згадати, де чув цей тембр, цю манеру розтягувати голосні. Щось дуже знайоме, але вислизає з памяті.
Пятий поверх дався непросто. Поки вони тягли диван, Микола встиг проклясти всіх, хто будує будинки без ліфтів, усіх, хто в них живе, і особливо тих, хто замовляє туди меблі. Нарешті диван дістався до дверей квартири. Господиня відкрила замок і притримала двері.
Заносіть у вітальню, біля вікна поставимо.
Квартира виявилася несподівано простори
