Ліна була вагітна, і її життя різко змінилося. Уже сьомий місяць був у розпалі, і її живіт став все більшим і важчим з кожним днем. На початку вагітності вона зазвичай користувалася своїм автомобілем, але збільшення живота змусило її час від часу їздити громадським транспортом.
Жінка вже давно забула, як це їздити маршрутками та автобусами. Вона здивувалася, наскільки все змінилося. Люди, які поспішали на роботу, заглядали з підозрою на її великий вагітний живіт. Були ті, хто уступав їй місце, щоб вона могла сісти, але були і ті, хто ігнорував її стан.
Наразі Ліна стояла на забрудненій та переповненій зупинці громадського транспорту. Вагітність робила свою справу, і її живіт ставав все більшим і важчим з кожним днем. Цього разу їй довелося їхати автобусом до лікарні на регулярний медичний огляд. Вона сподівалася на увагу та підтримку з боку пасажирів, але коли двері автобуса відчинилися, її очі зустріли лише байдужі вирази облич.
Вагітна жінка увійшла всередину автобуса, тримаючись за поручні через неможливість стояти без підтримки. Зіткнення з грубими поглядами пасажирів, які уникали її очей, зробило її відчуття ще більш незручним. Вона звернула увагу на кілька місць, на яких сиділи зовсім юні пасажири, але ніхто з навколишніх не зробив жодного кроку, щоб допомогти й уступити їй місце.
Ліна почувала себе пригніченою і занепокоєною. Вона жила в місті, де метро і автобуси — основний спосіб пересування, але така небайдужість пасажирів вразила її. Вона не могла повірити, що ніхто не зміг поступитися місцем для вагітної жінки.
Тому Ліна вирішила спробувати звернутися до когось окремо. Вона підійшла до жінки, що сиділа на одному з місць, і попросила поступитися. Але та просто відвернула погляд і зажмурилася, ніби не чула Ліниних слів. Це роздратувало Ліну, але вона не хотіла сваритися та додавати стресу своєму малюку.
Разом з кожним рухом автобуса, вона відчувала, як навколо неї ущільнюються люди і тісняться. Ліна відчувала занепокоєння, але не могла нічого змінити. Той день в автобусі став для неї справжнім випробуванням. Вона бажала тільки розуміння та підтримки, але натомість отримала безтурботність і байдужість.
Після прибуття на свою зупинку Ліна вийшла з автобуса і відчула полегшення. Її ноги боліли від стояння, але більше того, її серце боліло від відчуття неприязні та відмови допомогти. Вона зрозуміла, що навіть найменші прояви доброти можуть додати багато впевненості і втіхи людині, яка проходить нелегкий життєвий шлях.
Та пригода залишила гіркий смак у серці Ліни. Вона обіцяла собі, що, коли її дитина народиться, вона стане прикладом доброти та ввічливості. Вона буде пам’ятати цей день, коли ніхто не зміг проступитися місцем, і зробить усе можливе, щоб зробити світ кращим для інших. Ліна бажала, щоб у світі було більше розуміння і співчуття, адже це змінює життя людей навколо нас.
