Згадуючи ці події, здається, що це було ще за часів, коли над Києвом лише-но розпускалася весна, а в повітрі витала тривога й надія. З чоловіком мешкали ми тоді у двокімнатній квартирі неподалік від Лукянівки. Кредит на квартиру досі виплачувався, та ми мріяли про час, коли все буде наше, без боргів. Дітей народжувати ще не квапилися хотілося ґрунтовно стати на ноги, впевнено дивитись у майбутнє.
У мене був брат Ігор Васильович. Теж одружений. Жили вони із дружиною Ярославою в однокімнатній квартирці десь на Троєщині. Ігор пашів, як кінь: два повноцінних заробітки і ще підробітки хапав, аби якось витягнути сім’ю. Ярослава офіційно не працювала: дбайливо складала рожеві конвертики для новонароджених майже щороку. У них вже бігало троє хлопчиків, четвертим вона знову була при надії, і подейкувала про пятого.
Не лише діти, а й постійні кредити на техніку не давали їм спокою. З чоловіком ми неодноразово витягували рідню з халепи: то готівкою, то продуктами. Але найбільше дивувала наполегливість Ярослави вона умудрялася вимагати, а не просити, допомоги.
У такі моменти доводилося ставити її на місце, чим ображали брата з невісткою. Однак, образа в них тривала недовго через тиждень-другий знаходилися нові прохання.
А якось Ярослава вийшла на розмову:
Раз у вас із чоловіком немає дітей, а в нас ось-ось вже чотири буде, мусите поступитися нам вашою квартирою, мовила, ледве погляд відводячи.
І що ж нам робити? Йти в вашу однокімнатну тісняву? спитала я, гадки не маючи, чи жартує вона.
Ні, здасте квартиру квартирантам, а самі орендуватимете щось дешевше, впевнено відказала і ще додала:
Коли будете звільняти оселю?
Знаєш що, Ярославо, збирайся і йди лікувати голову. І про мою квартиру забудь, сказала я.
Тоді я втрачую дитину і це буде твоя провина! крикнула Ярослава і вибігла, гупаючи дверима.
Що ж, таки сталося того ж дня, потайки, на третьому місяці вагітності.
О другій ночі заявився брат з докорами, з гнівом. Чоловік швидко привів його до тями, холодною водою вмив. Я розповіла усе, як було. Коли Ігор вже заспокоївся, чоловік чемно виставив його за двері.
З того часу брата для мене не існує. Минають роки, а біль і досі десь там, у глибинах душі, стискує серце. Але після тієї ночі все змінилося.