Я завжди думала, що батьки з радістю і та постійно допомагають своїм дітям. Але батьки мого чоловіка певно не такі як всі батьки. Неправильні іншими словами. Вони заможні люди, але допомогти своєму сину вони бажання не виявили.
Суть нашої ситуації полягає в тому, що ми з чоловіком ще до весілля почали відкладати кошти. Після весілля ми продовжили та навіть стали відкладати більше. Але досі не можемо назбирати навіть на перший внесок. А нам вже по двадцять дев’ять років! А почали ми збирати гроші коли нам було по двадцять п’ять, а одружились ми в двадцять сім.
Я виходила за нього через велике та щире кохання, але і надіялась, що його батьки нам допоможуть. Зараз ми живемо в орендованій квартирі, тому дитину народжувати я ще не готова, адже приносити малюка не в своє рідне житло не хочеться.
Близько трьох тижнів тому ми приїжджали в гості до свекрів, а вони давай запитувати, коли ж ми їм внуків подаруємо. Я відповіла їм, що подаруємо лише, якщо в нас буде житло власне, не раніше. Але вони мого натяку так і не зрозуміли.
Але пройшло два тижні і я дізнаюсь… що я вагітна. Те що, я була в шоці нічого не сказати. Немає власного житла, а тут я при надії. Я проти абортів, тому вирішила народжувати не дивлячись на ситуацію. І з іншого боку, моя вагітність може по-впливати на свекрів і вони нарешті нам допоможуть.
Я надіялась на це, але дарма… Коли ми з чоловіком повідомили їм, що ті скоро стануть дідусем та бабусею, але мої очікування, що вони запропонують нам допомогти з житлом, але ні… Нажаль вони не запропонували. Зате повідомили, що свекруха та свекр скоро полетять в тур по Європі, а потім, вже літом хочуть злітати в Туреччину або ж до Єгипту. І додали, що як народиться їх онук чи онука – зроблять маленький дитячий майданчик в їхньому дворі з пісочницею, гіркою та гойдалкою.
Після цього я вирішила, що точно не покажу ніколи внука чи внучку батькам чоловіка. Я не влаштовувала скандалів і таке подібне, але вирішила помститись саме таким чином. Вдарити по найболючішому. Їм важливіша якийсь там тур по Європі та відпочинок в Єгипті чи то Туреччині, без різниці, ніж благополуччя їхнього сина та онука чи онучки. Раз так, тоді вони моєї дитини ніколи не побачать.
Час йшов і разом з ним ріс мій живіт, розвивалось маля. І нарешті я мала лягати в пологовий приблизно через п’ять-шість днів. Мені доведеться принести маля в орендовану квартиру. І в тому, що я в двадцять дев’ять років не зможу принести дитину у власну квартиру винні батьки чоловіка! Я за це їх ніколи не пробачу і не покажу їм онука.
