За все своє життя я була заміжньою чотири рази. Я не вважаю, що це щось ганебне. Ні, аж ніяк. Набагато гірше, коли ти живеш з людиною яка «не та» і пересилюєш себе, коли бачиш ту людину кожного дня. Тому вважаю, що краще бути успішною та незаміжньою, навіть якщо мені сорок сім, ніж нещасною але в шлюбі.
Мене попрікають всі знайомі та друзі, що я занадто люблю свободу, а тому безвідповідальна. Але нажаль(чи на щастя) мені трохи байдуже на їх таке переконання, бо безвідповідальність і свобода речі різні. Так, я люблю свободу, але я можу взяти відповідальність за себе саму, я не покладаюсь ні на кого іншого, а лише на себе. І хіба це безвідповідальність?
І так, я цілих чотири рази була заміжньою і цілих чотири рази і всі мої шлюби були вдалими. І завжди ініціатором розриву була я. Так, як тільки мені щось не подобалось – я йшла. Чому? Тому що не потерплю до себе поганого поводження, докорів, звичайного співмешкання без кохання, бо штамп в паспорті.
Перший чоловік – мій одногрупник, ми одружились ще не закінчивши навчання, бо вже обоє попри навчання заробляли. Але я побачила, що в побуті та по відношенню до мене він був достатньо лінивим. Тому я пішла та написала заяву на розлучення, хоча дуже кохала свого першого чоловіка, проте розуміла, чим це мені може повернутись в майбутньому. Від другого чоловіка тепер я очікувала гарного ставлення та залицянь, бо враховувала всі помилки, які скоїла в минулих відносинах.
Потім, від третього чоловіка я народила свого дорогого сина, якого я дуже сильно люблю та виховувала так, щоб він поважав свою партнерку. Третій чоловік завжди дуже шанував мене та кохав, але в нас були свої причини розійтися. І коли ми розлучались він вирішив подарувати мені квартиру, щоб наш син разом зі мною міг спокійно жити та не перебиватись орендованими квартирами. Я не відсуджувала, прошу помітити.
З четвертим чоловіком ми дуже швидко розійшлись, бо він виявився зрадником і лише на перший погляд був таким хорошим та ідеальним. А прикидався та приховував він свої гульки дуже вміло, не сталась би та випадковість, я б напевно досі не знала про це все.
Зараз я абсолютно вільна та щаслива жінка, до якої досі залицяються чоловіки та красиво доглядають. І я з одного боку не розумію жінок, які тримаються та просто марять і будують своє життя навколо чоловіка та сім’ї. Але з другого боку прекрасно розумію, що нас всіх в переважній більшості так виховують з дитинства. Центр жіночого життя – чоловік, діти та життя. А сама жінка в себе мало не на останньому місці. Але життя одне і витрачати його на те, що можливо приносить тобі дискомфорт чи навіть страждання погана ідея.
А чоловіки, виховані подібним чином – що жіноче життя це він та сім’я – дуже часто цим користуються та маніпулюють дружинами, як тільки заманеться, бо ж вважає, що дружина зобов’язана його доглядати та задовольняти, щоб він насолоджувався життям. Я б чесно краще завжди сама жила, ніж з таким чоловіком.
Дуже багато моїх знайомих осуджують мене, вважають невдахою, бо ж не заміжня і не «зберегла» ні один шлюб, але при цьому багато з них досі не заміжні і буквально перуть шкарпетки за спасибі. Тому тут треба ще подумати, хто з нас невдаха.
А ви як думаєте: це така жіноча заздрість, чи можливо я справді живу неправильне життя?
