Мене звати Леонід, і я батько десяти прекрасних діточок. Моє життя завжди було повним викликів, але ніколи не думав, що зможу поладнати з такою великою сім’єю. Та це тільки посилювало мою волю й допомагало зростати разом з моїми дітьми.
Все почалося з того, що моя перша дружина, зійшла на небеса дуже молодою, коли діти були ще маленькими. Залишившись один на один з дітьми, я вирішив, що не можу дозволити їм виростати без материнської любові та дбайливості. Тому я прийняв важке рішення — одружитись вдруге! І ще взяти до себе вихованців з дитячих будинків.
Це була величезна відповідальність, адже я зрозумів, що тепер ці діти — мої діти, і я зобов’язаний забезпечити їм краще життя.
Діти добре почали працювати в полі. Я знаю, як важко бути без справжньої родини, і хотів надати їм можливість відчути тепло та звичайність сімейного життя, але також прагнув, щоб вони трудились і пам’ятали, що каша з неба не падає. Ми стали великою командою, яка разом працювала та розвивалася.
Життя було важким, але воно було щасливим. Ми разом ділилися радощами і переживали турботи. Мої діти вчилися взаємодіяти, допомагати одне одному і навчалися життєвим урокам, які я бажав їм донести.
Моє життя перетворилося на безперервний гастрольний тур. Зранку до вечора я був батьком, мамою, учителем, лікарем, водієм, поваром — роль, якою ви зможете уявити. Я вчився робити косички, лагідно утішав плачучих, забавляв дітей, і завжди був поруч, коли його потребували. Із запізненням я зрозумів, що вся ця нова роль — це не лише випробування, але й новий спосіб побачити життя і бізнес.
Складність моєї ситуації з дітьми збільшилася, коли сусіди вирішили звернутися до соціальних служб. Вони стали свідками, як мої діти допомагають мені в полі та в господарстві, і були засмучені, думаючи, що я змушую своїх дітей працювати тяжко.
Справді, мені треба залучати дітей до роботи, особливо в часи великого навантаження на господарстві, аби забезпечити нас їжею та заробити трохи грошей для потреб сім’ї. Але я завжди старався брати до уваги їхні побажання та добробут. Ніколи не піддавав іх жорстокому та надмірному фізичному примусу, завжди стежив, щоб робота була в міру можливостей та безпечна для них.
Саме тому, коли соціальний працівник завітав до нашого дому, я зустрів його з великою тривогою, але готовим пояснити свою ситуацію. Я розповів про свою дружину, яка покинула сім’ю, і про велику кількість дітей, залишивши мене одного з ними. Пояснив, що не маю змоги отримувати достатньо грошей на підтримку такої великої родини, і частково діти допомагають у роботі на господарстві.
