Багато є дітей, які виростають в будинку для дітей сирiтoк. І Петрик не виключення. Він саме та дитина, яка мало не з народження виростає в такого роду закладах.
Дитячий бyдинoк дав йому багато чого: місце проживання, окреме ліжечко, їжу, розвиток і тому подібне. Але дитячий будинок ніколи не давав Петрику те, що так необхідно дітям. Це «те» — батьківська любов та турбота. Він ніколи не бачив та не відчував тієї любові, бо вихователі не можуть її дати, дітей багато і на всіх такої великої кількості турботи та любові не вистачить. Та й в дитбудинках не завжди працюють люди, які люблять дітей. Буває працюють ради того, щоб просто могти себе забезпечити. Буває хтось справді дуже любить дітей і хочу допомогти сиріткам.
Хоча Петрик і не пам’ятав своєї мами та тата в нього були доволі дивні сни. Дивні, тому що це, можна сказати, один і той самий сон, який весь час повторювався. В ньому висока дівчина з каштановим густим та довгим волоссям, з блакитними ясними очима, які здавалось йому такими рідними та сповненими любові. В кожному сні вона лагідно гладила Петрика по голівці і цілувала в щічку. Хоч Петрик і маленька дитина, якій всього-на-всього шість рочків, але він добре пам’ятає ці сни, які сняться йому мало не з першого його переведення з дому малятка до дитячого будинку.
Ніхто і ніколи не дивився на Петрика таким поглядом і щоразу він прокидався в сльозах з тягучим відчуттям туги та суму.
Самою вагомою подією в їхньому дитячому будинку був прихід чужих дячок та діток які дарували малечі іграшки цукерки одяг і ще багато різних речей. Для дітей це означало, що скоро в когось з’явиться родина і на одну щасливу дитину, а можливо і навіть на дві чи три, стане більше. Всі діти намагалися по приходу потенційних батьків виділитись: хтось пісні виконував, ще хтось вірші розповідав, інші діти танцювали та водили хороводи.
Але Петрик ніколи так не робив. Лише спостерігав здалеку. Він не міг видавати себе посмішку та танцювати чи співати перед чужими людьми. І всі в дитячому будинку думали що Петрика ніхто ніколи не вибере.
І ось в один з чергових таких візитів сімейних пар та просто людей, які хотіли встановити чи удочерити дитину Петрик знову сидів собі тихенько та грався, поки інші діти всіма силами намагалися привернути до себе увагу. Проте не зміг він довго сидіти тихенько та просто спостерігати. До кімнати зайшла дівчина — та сама з його снів. Він затамувавши подих відчув дуже сильне хвилювання та по його маленьких дитячих щічках покотились сльози. Хлопчик дивився прямо на неї і не міг повірити, що зустрів ту «маму» з його снів. Ту, яка дивилась на нього з безмежною любов’ю в очах. Але він не підходив, він просто стояв дивився та не міг стримати сльози в оченятах. Вони зрадницько потекли по його обличчю.
Дівчина, відчувши, що за нею хтось пильно стежить, знайшла очима того хто так дивився на неї. Вона побачила Петрика, який стояв і плакав при цьому ніяк не змінюючи свій вираз обличчя, яке показувало легке засмучення. І одразу пішла до нього, бо зрозуміла, що не спроста він так дивиться і плаче. Дівчина, яку, як виявилось, звати Ліана, познайомилася з Петриком витрила йому легенько його сльози та вони почали розмовляти.
Тепер Ліана приходила лише до Петрика. І щоразу їхні зустрічі супроводжувалося прогулянкою смачним домашнім печивом і сама пекла дівчина та довгими цікавими розмовами і дзвінким дитячим сміхом.
Всього трьох-чотирьох зустрічей вистачило, щоб Ліана прийняла тверде рішення усиновити Петрика. Чоловіки Ліани підтримав таку ідею і тепер в маленького хлопчика з’явилася сім’я. А мама сімейства прийшла з його снів.
