Уявна подруга
Навколо Марисі вже третій день крутилася ціла купа учнів. Вона так прославилася на всю школу, що її вважали справжньою провидицею й психологинею. Всі хотіли доторкнутися до її мудрості: ловили її біля туалету, підсідали за обіднім столом, несли цукерки, зошити з домашкою й інші дарунки, від яких Марисю чомусь щоразу відмовлялася.
Марисю, а мені Ігор подобається з 5-Б, як думаєш, зможемо з ним колись родину створити? мрійливо питала однокласниця Соломія.
Не раджу. Той Ігор тільки виглядає як янголятко, а сам в носі колупається й ті бурульки їсть. З харчами, звичайно, проблем не буде, але на тому все. Так і буде все життя копирсатись, відпила чаю Марисю і відкусила від сушки.
Фе, гидота яка! Ну а Роман? Він же відмінник, ще й на гітарі вчиться грати, знову мрійливо посміхнулася Соломія.
Той Роман над котами знущається. Привязує до хвоста консервну бляшанку і ганяє по всьому двору. Жорстокий вдасться, ще й пити почне.
Звідки ти таке знаєш?
А ти бачила колись тверезого гітариста? І взагалі, рано тобі цим голову забивати, живи поки для себе хлопці нікуди не дінуться. Математику краще підтяни, та нігті гризти кинь глисти заведеш.
А у мене друзів нема, всі товстуном обзивають і нікуди не кличуть, Павлік з 4-В штовхнув закохану Соломію так, що вона аж по лавці підїхала в самий кінець.
З середи починається запис на боротьбу. Можеш заявку в кабінет фізрука подати. Худнути, може, й не схуднеш, а дражнити вже не будуть. Ти, до речі, майбутню жінку свою так більше не відштовхуй.
Марисю встала з-за столу та понесла тацю до мийки.
Марисю, як гадаєш, мені в цьому році йти навчатися на водійські права чи наступного? ненароком питала Ольга Василівна, вчителька географії, коли Марися мила руки.
Ольго Василівно, щоб на права піти, треба мати хоча б машину, а у вас тільки батьківська девятка. Відчуваєте різницю?
Ну, напевно
Марися закотила очі й витираючи руки додала:
Продайте ту бідолаху, за виручені гривні купіть кращий велосипед і шорти. Через два місяці все одно вас підвозити будуть. Та й взагалі краще візьміть іпотеку зараз, відсотки смішні, а жити з батьками в 35 трохи не по-людськи. Це кажу як знаюча людина.
Під зніяковілий погляд Ольги Василівни Марися рушила в клас на трудове.
За сорок хвилин, поки однокласниці вчилися вправляти голку в машинку й різати викройки, Марися встигла зашити з дому принесені штани, вшити юбку й ще й звязала гачком пару шкарпеток, подарувавши їх учительці. Мовляв, вагітним ноги треба тримати у теплі. Учителька одразу ж відпросилася з занять і помчала до аптеки по тест. Наступного дня весь клас смакував шоколадним тортом так вона дякувала Марисі.
І вдома Марися поводилася якось незвично. Насварила маму за те, що купила фарш, і сама зліпила вареників. Замість Ютубу ввечері взялася за Трьох мушкетерів і час від часу з кимось перешіптувалася. Тато поглядав з-під ноутбука, а Марися зробила зауваження, що він сутулиться, і взагалі краще б килим вибив, а не по дурних сайтах вештався.
Про це поповзли чутки, вчителі занепокоїлися й вирішили втрутитися. Зібрали комісію прямо посеред дня: директор, завуч, психолог
Марисю, тебе в школі ображають? спитав психолог із бородою й у модних окулярах.
Мене ображає те, що на школу виділили кілька мільйонів гривень, а в спортзал купили тільки старого козла і два метри каната.
Всі обернулися до директора, а той раптом пішов на нараду через відчинене вікно.
З тобою ніхто не дружить?
Дружба річ абстрактна, нудьгуючи відповіла Марися, крутячи косички. Сьогодні ви ловитеся на перерві, а завтра твоя подружка миє в твоєму домі посуд, поки ти декларуєш податки.
Які податки, яке миття посуду? Хто тебе цьому навчив?
Моя подруга.
Ось і розгадка! Можеш запросити її сюди?
Вона тут, спокійно відповіла Марися. Це всіх добряче здивувало.
Ми її не бачимо. Як її звати?
Раїса Павлівна.
Ну добре, а скільки їй років?
Сімдесят.
Що вона тобі говорить?
Щоб чистити зуби від ясен, що собака у дворі не злий, а наляканий і голодний, що про родичів забувати не можна. Ще сказала, що у вас за пять останніх років неправильно нараховували податок на майно, треба в БТІ зїздити, ринкову ціну врахувати, бо по кадастру рахували.
Психолог усе записав, а це останнє ще й підкреслив.
Після цього зателефонували батькам на роботу.
Зачекайте! кричав у трубку неспокійний тато. Так мою маму звали! Вона померла десять років тому.
У кабінеті зітхнули й почали перехрещуватися.
От бачиш, десять років минуло, а ви навіть не заходите на цвинтар. Травою все заросло, огорожа валиться, докірливо пробуркотіла Марися.
Та я все часу не було, невпевнено відповів батько.
Зустріч закінчилася.
Наступного дня всією сімєю рушили на Личаківський цвинтар. Марися бабусю ніколи не бачила, лише трохи чула від тата. Могилу ледь знайшли поле мармурових плит за кілька років так розрослося, що вже й лісом не пахне.
Дівчинка привезла букет жовтих тюльпанів і поставила у розрізану пластикову пляшку. Тато підправив огорожу, мама повиривала бурян.
Татку, бабуся каже, що ти хороша людина, просто зовсім погруз у роботі й в інтернеті, і часу ні на що немає навіть на мене.
Батько почервонів і тільки кивнув.
Пообіцяй, що будемо це виправляти, він погладив Марисю по голові, а потім вигорілу фотокартку на памятнику.
Тепер вона спокійна, і більше не буде до мене приходити. А я сумуватиму за нею, бо вона дуже добра, весела і розумна.
Все правда. Бабуся добре розбиралася в людях. Вона ще щось тобі казала?
Ага. Сказала, що твоя огіркова дієта повна маячня. Хочеш схуднути іди у спортзал. А валютний рахунок відкривати дурня, треба було все до копійки прорахувати. І про той дешевий бетон, яким ти залив фундамент під баню…
