Єдина
Молодою дівчиною прийшла працювати Олена секретаркою до будівельного управління. Не вдалося вступити після школи хворів батько, а матері не було взагалі. Він сам її виховував, мати померла при пологах. Зате в школі вона вчила французьку. Дуже подобалася їй ця мова, у старших класах ходила на додаткові курси, потім ще вдосконалювала знання. Сподівалася, що стануть у нагоді.
Безвідповідна і таємна любов
Коли Олена вперше побачила свого шефа Богдана Михайловича вранці він увійшов до приймальні, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій і пройшов у кабінет вона завмерла.
«Оце так збентежено подумала вона. Який гарний чоловік» А потім схопила себе: «Господи, що це я? Богдан Михайлович мій начальник, старший за мене і одружений».
Йому було сорок років, високий, статний, з бархатним голосом, блакитними очима й чарівною посмішкою. Богдан Михайлович викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому в очі, в яких тонула, насолоджувалася його голосом, але, опанувавши себе, кивнула.
Вискочивши з кабінету, Олена плюхнулася на стілець і поступово прийшла до тями.
«Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Шеф одружений, і всі кажуть, що дуже любить дружину Марійку».
Богдан Михайлович справді був одружений і крім своєї Марійки нікого навколо не помічав. Дітей у них не було, але він обожнював дружину, і почуття були взаємними. Жіночий колектив плескав язиками.
«Що наш шеф знайшов у цій сірій мишці? Дружина йому не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він красеня».
У чомусь вони були праві. Марійка була звичайною жінкою, носила прості речі і на тлі чоловіка виглядала, мяко кажучи, не дуже. Але для нього, окрім неї, інших жінок не існувало. У цьому всі переконалися після численних спроб затягти, привабити й спокусити начальника. Та він лишався камяним, байдужим.
Олена слухала всі пересуди і мовчки кохала Богдана Михайловича. У мечтах уявляла, що одного дня він помітить її і зрозуміє, як вона його любить.
«Ми обовязково будемо разом, і я нарожу йому дітей. Звісно, я не збираюся руйнувати його сімю, але просто можу народити від нього дитину. Боже, як же я його люблю!» такі кришталеві мрії не давали їй спокою.
Богдан став для Олени єдиною і нездійсненною мрією. А він нічого навколо не помічав, ставився до неї як до доброї працівниці. Хоча одного разу таки подарував квіти але то був її день народження. А вона після цього ще більше закохалася. Адже подарував
Випадкова зустріч
З того часу минуло двадцять років. І раптом сьогодні Олена побачила його на вулиці й спочатку не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи ногами. Від колишнього красеня нічого не лишилося. Найбільше їй хотілося, щоб він дізнався її. Серце калатало, у роті пересохло, ноги деревяніли, а він навіть не подивився, тихо пройшов повз.
Вона хотіла наздогнати, пригорнутися й сказати, що досі кохає, але не змогла зрушитися з місця. Дивилася вслід і не помічала, що говорить вголос:
«Господи, що з ним сталося? Невже він заслужив таке?»
«Він з того часу, як поховав дружину Марію, зовсім опустився, хоча минуло всього два роки. Важко йому, дуже важко, почула Олена голос і побачила бабусю. Це мій сусід, іноді допомагаю йому. Живе один, пенсію пропює. Хоч і лаю неборака, але він нічого з собою вдіяти не може. А віком ще не старий шістдесят два».
Олена дуже зворушилася, і бабуся помітила:
«А ти, доню, хто йому?»
«Ніхто, зітхнула вона і пішла далі.
Весь день ця зустріч не виходила з голови. Не могла заснути, лежала з заплющеними очима, а спогади, наче кіно, миготіли перед нею. Усе життя перевернулося в одну мить. Єдина любов повернулася. Він був єдиним і коханим.
Щаслива відрядження до Франції
Майже три роки Олена працювала секретаркою Богдана Михайловича і нічим не виказувала своїх почутть. Кохала мовчки і безнадійно. Але одного разу він сказав:
«Олено, у нас з тобою відрядження до Франції, а ти, як я чув, відмінно знаєш французьку. У нас переговори, а я ж нічого не розумію. Тож готуйся».
Він і уявити не міг, як зраділа Олена, не знав, як шалено тріпотіло її серце. А вона думала, що буде наодинці з коханим.
Переговори пройшли вдало, і перед відїздом Богдан запропонував:
«Давай, Олено, відзначимо наш успіх у ресторані. Ти молодець, чудово впоралася».
У ресторані сиділи довго, Богдан Михайлович напідпитку мабуть, взагалі не пє, а тут з радості Олена допомогла йому дійти до номера, поклала. А він раптом ніжно взяв її за руки й притягнув до себе.
«Дякую тобі, рідна дя
