У тебе немає совісті. Хіба ти не бачиш, як важко Данилові? Він твій брат, ти міг би допомогти йому. Ти завжди думаєш лише про себе.
Нещодавно мати подзвонила мені й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми ледве пересуваємося тут через твоє начиння, сказала вона.
Ця розмова сталася після того, як я відмовилася дати братові, Данилові, гроші на перший внесок за квартиру. Так, саме дати, а не позичити, бо я чудово знаю, що він мені ніколи не поверне.
Після моєї відмови Данило вибіг з моєї квартири, розлючений. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, бо в нього сімя та діти, а в мене ні.
Мені треба виговоритися, бо я відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо напередодні свят.
Коли я переїхала до Києва на навчання, одразу ж почала підробляти.
Спочатку жила в гуртожитку, потім знімала квартиру з подругою. Я не хотіла залежати від батьків, тому працювала не лише на себе, а й щоб допомагати матері.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але завжди просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібнички.
А що до продуктів я завжди приїжджала з повними сумками їжі.
Моя мати живе у трикімнатній квартирі з Данилом. Нашого батька не стало три роки тому.
Брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи він поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він зміг собі дозволити за той час старий авто. Коли повернувся, почав працювати таксистом.
Згодом він одружився і привів свою дружину, Олену, жити до матері.
У них завжди не вистачало грош
