Зі мною трапилось те, чого боїться, мабуть, кожна людина. У свої сімдесят років я залишився геть самотній. Мої діти забули про моє існування, як тільки я перестав давати їм гроші. За свій життєвий шлях у мене було дві сім’ї.
Зі своєю першою дружиною я був знайомий ще зі шкільної парти. Ми завжди дружили, але лише на випускний вечір я зрозумів, що закохався. Тетяна була струнка, красива, тендітна та розумна дівчина. Жодна дівчина з нашого класу не могла і близько похвалитись такою вродою. Весь вечір ми разом танцювали та розмовляли, а вже через два роки одружились. У шлюбі в нас народилось двоє синів, виховання яких на себе взяла Таня. В дружини не було ніякого хобі, а всі її розмови з часом стали крутитися лише навколо дітей. Крім того, після пологів дружина суттєво поправилась і ту колишню красуню було просто не впізнати. Я справді любив і хлопчиків, і Таню, але слухати лише про те, хто який новий звук видав чи скільки разів на день поплакав — стало просто нестерпно. Мені було не цікаво з власною дружиною. Хіба може бути щось гірше?
Після роботи я став частенько навідуватись до одного бару, де і зустрів іншу жінку. Вона була цікава, красива, весела, знала собі ціну, для неї хотілось гори перевернути. Дуже скоро я зрозумів, що закохався. Крутити роман за спиною дружини я не хотів, тому чесно зізнався їй у всьому. На диво, Таня відреагувала на цю новину цілком спокійно, не влаштовувала скандалів та погодилась дати розлучення. Вона розповіла, що теж давно не відчуває до мене тих почуттів, які були раніше, але терпіла заради дітей. Тепер сини трохи підросли, вона зможе влаштуватись на роботу та подумати про власне щастя.
Після розлучення у мене почався новий етап життя і я одружився з тією дівчиною, з якою познайомився у барі. У нас народилась донечка, яку я просто обожнював і проводив з нею кожну вільну хвилинку. Я був по-справжньому щасливий.
Проте і другий мій шлюб виявився не довгим. Одного дня дружина заявила, що йде від мене. Вона познайомилась з якимось багатим бізнесменом і буде тепер жити з ним. Вони переїхали в інше місто і зустрічі з донькою стали дуже рідкісними. Я платив обидвом колишнім дружинам аліменти на дітей в тому розмірі, в якому вони попросили. Я ніколи не відмовлявся від своїх дітей та завжди піклувався про них. Мої батьки теж вітали їх на усі свята, дарували подарунки та дуже любили.
Своє справжнє кохання я так і не зустрів. Зараз мої діти дорослі у всіх свої сім’ї, діти, робота, а до мене нікому немає діла… За всі роки так ніхто до мене і не зателефонував, щоб поцікавитись як моє здоров’я та чи не потрібна мені часом якась допомога… А все тому, що вони вважають, що я їх начебто покинув, хоч насправді це зовсім не так! До самої пенсії я допомагав їм фінансово, а як тільки перестав, то про мене всі забули… Тепер мені сімдесят, я залишився сам та не потрібний навіть рідним дітям.
