На пташиних правах
Марійко Іванівно, сьогодні в Олега батьківські збори о шостій. Вам треба буде сходити до школи, бо ми з Тарасом не встигнемо. А щоб ви не забули, я вам о пятій зателефоную, нагадаю, швидко відповіла невістка Оксана з передпокою, одночасно підфарбовуючи губи.
Оксанко, давайте краще самі. Я погано чую. Там стільки батьків. Усі щось пропонують, а я тільки нервуватиму, відгукнулася Марійка Іванівна, виходячи зі своєї кімнати.
Марійко Іванівно, ну ж вам відомо, Тарас працює до ночі, а в мене звітність. Ви ж усе одно вдома сидите! Що це в нас раз-у-раз одне й те саме роздратовано зітхнула Оксана.
Оксан, я ж не просто так дома. Прибираю, у магазин ходжу, обід для Олежка готую А мені вже шістдесят сім наполягала на своєму Марійка Іванівна.
Вам, мабуть, зранку поквапитися захотілося. Будете мене докоряти, що варите внуку борщ. Він у вас єдиний, між іншим! Тарасе, ну чого мовчиш?! Скажи щось Оксана вже була поза себе від роздратування, коли звернулася до чоловіка.
Мамо, ну правда. Сходь і все. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші на щось здати, одразу пиши мені, я переведу. Ділово Взагалі не розумію, про що ми сперечаємось, завжди спокійним голосом відповів Тарас, син Марійки Іванівни.
Все одно. Та й не можу я сьогодні. У мене були свої плани тихо сказала Марійка Іванівна.
Ну, отже, займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! вигукнула Оксана і вийшла з квартири, гучно хлопнувши дверима.
Саме те, що до всіх батьки промовила Марійка Іванівна і пішла до своєї кімнати.
Тарас трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і також вийшов.
Пішов. Олеже, не запізнюйся, будь ласка, до школи на перший урок. після цих слів Тараса вхідні двері знову грюкнули.
У квартирі запанувала тиша
Дванадцятирічний Олег уже одягнений був до школи. Решту хвилин до виходу хлопець вирішив провести з користю пограти у приставку. Він сидів у навушниках і не особливо прислухався до того, що відбувалося в квартирі. А точніше взагалі нічого не чув
Марійка Іванівна сиділа у своїй кімнаті на невеличкому дивані й дивилася у вікно. За пять років, які жінка прожила у цій крихітній кімнатці, вона встигла досконально вивчити вид, що відкривався з вікна. Кут сусіднього будинку, береза, кущі шипшини та невелика ділянка дитячого майданчика усе це було їй до болю знайоме. А все тому, що більшість вільного часу ввечері та у вихідні вона проводила саме так сиділа на дивані й дивилася у вікно. Жінку давно не покидало відчуття, що у квартирі сина їй відвели роль няньки та прислуги. Власне, так воно й було. А колись вона жила зовсім інакше
Марійка народилася у простій родині. З дитинства була скромною й вихованою дівчинкою. Усе в неї було як у всіх: спочатку школа, потім університет, перше робоче місце за розподілом. У зайвому місті вона не лишилася. Вирішила повернутися на рідну землю.
Повернувшись, влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Борис одразу сподобався дівчині. Вона теж йому припала до душі. Через кілька місяців влаштували весілля. Потім народився син Тарасик.
Марійка мріяла ще про доньку. Та щасливим планам не судилося здійснитися. Одного разу на завод із міста прийшла молода жінка-технолог. Говорили, що в тривалу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Наталка, так звали міщанку, справді налагодила виробництво. А ще забрала у Марійки чоловіка.
Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться до родини. Але Борис сам подів на розлучення, сказавши, що завжди мріяв жити у великому місті. А тут, мовляв, такий шанс Наталка жінка статусна, з квартирою й пропискою у місті. Одним словом, Борис поїхав жити новим життям, залишивши Марійку з маленьким сином. Щоправда, аліменти завжди виплачував належну суму, але життям сина особливо ніколи не цікавився.
Марійка Іванівна на долю особливо ніколи не скаржилася. Багато працювала, старалася дати сину все найкраще й виховати його гідною людиною. Єдине, що їй не подобалося, те, що син характером у неї пішов такий самий мякотілий, покірний і добрий.
Тарас подорослішав, вступив до університету. І одного разу повідомив матері, що у вихідні приведе до дому дівчину майбутню дружину. Не можна сказати, що Марійка Іванівна зраділа цій новині. Вона вже звикла жити з сином, а тепер все зводилося до того, що найближчими місяцями вона опиниться сама у невеликій двокімнатній квартирі. Марійка Івані
