У старому, потертому будинку в Києві повненька жінка витрушувала килим із вікна, не помічаючи, що пил сиплеться на худу сусідку знизу.
Гей, товстухо, обережніше з тим килимом! Мені вже вся голова в пилу! скрикнула худа, роздратовано підіймаючи голову.
Повненька лиш саркастично посміхнулась:
Ох, мила, твоя зачіска й так нікуди не годиться. З пилом чи без однаковий безлад.
Сварка розгоралася, коли раптом зявилася мати худої, з мітлою в руках, і вдарила нею по віконній рамі.
Ти ж розібєш шибку, довгонога! вигукнула повненька.
Матір відповіла твердим тоном:
Завжди ти шукаєш проблем, еге ж? Слоненя!
Поки три жінки перекидалися образами, мимо проходив злодій. Він зупинився, подивився на це видовище і злобно посміхнувся.
«Жінки вічно сваряться. Гадаю, можу цим скористатися», подумав він.
Тієї ж ночі худа Оксана поверталася додому, коли злодій перегородив їй шлях.
Не кричи. Іди за мною, прошипів він.
Куди?! перелякано прошепотіла вона.
Він оскалив жовтуваті зуби:
У ту темну вуличку. Потішимося трохи.
Очі його блищали, немов у голодної лисиці. Оксана спробувала крикнути:
Рятуйте!
Але він миттю схопив її за коси і затулив рот.
Ще слово і прикінчу тебе, проричав він.
У будинку засвітилися вікна, сусіди визирали, але, побачивши небезпеку, поспішно закривали штори.
Бачите? знущався злодій. Усі ці баби мене бояться. Сміхотворно!
Повітря насичувалося тривогою, наче ось-ось станеться щось жахливе. Та раптом
Злодій відчув сильний удар по потилиці. Озирнувшись, він побачив повненьку Галину з мітлою в руках.
Негіднику, відпусти дівчину, бо пожалкуєш! грізно промовила вона.
Він реготав:
Ти? Одна? Слухай, бегемотихо, ще вчора з нею лаялася, а тепер рятуєш?
Галина спалахнула:
Ми посварилися, але ніколи не дозволю чоловіку кривдити жінку. Може, я одна але нас багато. Ми завжди підтримуємо одна одну!
Злодій знову засміявся:
Ви всі слабкі!
Але за спиною Галини почали зявлятися інші мешканки будинку: мати Оксани, сусідки усі з сковородами, ножами, виделками та мітлами. В очах у них горіла рішучість.
Злодій відчув, як його охоплює страх:
«Чого я боюся? Це ж просто баби! Я бився з мужиками, навіть з ментами Що тут може статися?»
Але атмосфера була настільки напруженою, що здавалося жінки ось-ось кинуться на нього, немов вовчиці на беззахисну здобич.
Ну що, дівчата! гукнула Галина.
Вони пішли вперед, а злодій у паніці кинувся тікати, кричачи:
Допоможіть!
Він шльопнувся у калюжу, ледве підвівся, потім спіткнувся об бляшанку і ледь не впав знову, але зірвався з місця і помчав, мов божевільний.
Жінки гналися за ним, але зупинилися, перевели подих, а потім, наче розгніване військо, підняли вгору свої знаряддя мітли, ножі, сковорідки Виглядало так, ніби вони готові розірвати його на шматки!
Коли все затихло, Галина підійшла до Оксани:
Ти в порядку?
Так Дякую. Я думала, ніхто не допоможе, прошепотіла та, ледве стримуючи сльози.
Галина усміхнулася:
Якби ми, жінки, частіше діяли разом, світ став би кращим. Разом ми сильніші.
Того дня єдність жінок перемогла страх перед одним чоловіком. І довела: коли вони разом їм нічого не страшно.
