«Шукаю молоду й непосидючу, а не ровесницю»: у 50 років то вже не те 55-річний кавалер приховав сім років і животика, а образився, коли дізнався вік жінки
Мені потрібна жінка, ну сорок дві це вже край. Хоча краще, щоб на вигляд років тридцять пять. У пятдесят це вже геть не те, Марку. Я шукаю енергійну, драйвову, а не ровесницю.
Сам я, може, не Тарас Хміляр, але душа в мене молода як мінімум двадцять вісім років. Та й узагалі, чоловік з віком то як дорога палая ковбаса: чим старший, тим цінніший. А жінки ну, ти мене зрозумів.
Ми з подругою Стефою сиділи за сусіднім столиком у львівській кавярні й уже вкотре ставали свідками фантастичного чоловічого монологу. Забігли перепочити після пробіжки по Сихову, обговорювали новий рецепт борщу без картоплі, й тут наші розмови порушив цей словесний дощ.
Чуєш, хмикнула під носа Стефа. Дорога ковбаса з знижкою.
Тихіше, підморгнула я. Це ж театр одного актора, слухай далі.
Тим часом дядько не зупинявся:
Я, між іншим, вчорашнього ніколи не доїдаю. Принцип їсти лише свіже. Жінка має куховарити щоденно. Звісно, поки сам, і пельмені зварити можу, не пропаду. Але якщо це стосунки, то вже повинен бути борщ, шніцелі, сирники. І щоб у стані пробігтися біля озера, струнка така. Хочу контраст: я поважний, вона тендітна!
А діти? несміливо спитав його знайомий, дивлячись на кавалера, ніби той у виборах мера. В тебе ж уже дорослі діти, і онуки на підході.
Спадкоємців не треба, своїх вистачає. Мене цікавить супутниця для душі й тіла. Така, що і в Карпати потягне, і з лопатою на городі не розгубиться. Або хоча б до дачі зїздити.
Я, хитаючись, ледве не вилила компот Карпати, кажеш? Та він далі своєї маршрутки на Винники не заходив.
Стефцю, а давай закладемося: він мене сьогодні покличе на каву? примружилася я.
Та ти що?! очі Стефки округлилися. Орисю, тобі ж не сорок!
Тсс, соціальний експеримент, цокнула я язиком. Вивчатиму глибини чоловічих іллюзій.
Знайомство відбулося без усіляких інтриг. Обмінялися телефонами і вже ввечері листувалися так, ніби разом закінчували школу у Самборі.
Підписаний він був: «Мачо 48». Ну правильно мінус сім одразу!
На аватарці фото з 2012-го: підтягнутий живіт, який, здається, зник років десять тому, на фоні новенького «Ланоса» і погляд Альфа-самця.
День за три Юрко запропонував побачитися.
Зявився у «параді» піджак на такому напруженні, що ґудзики ладні були вистрілити у когось в око, живіт випирає, але він гордий.
Орисю, щосили усміхнувся, вкотре вишкіривши свої зуби «від Бога». Ти сьогодні пречудова!
Дякую, Юрчику, кокетливо відвела погляд. Ти теж Виразний такий.
Зустрілися ще пару разів.
Для мене це було, як Квітка Цісик на гастролях імпровізація: сиджу, слухаю про «бізнес-імперію» (лоток з огірками на базарі), як він «мав купити» нову машину, але вклався у бізнес, і про те, що головне для чоловіка домашня затишна оселя.
Прогулянка в парку метрів сто, і вже в нього дихання, як після кросу на полігоні, але твердо заявляє: це така оздоровча практика.
Настав нарешті вирішальний вечір.
Юрик, розкиснувши після гарячого шніцеля, рясно поливаючи мене компліментами, вирішив, що пора діяти.
Орисю, зворушливо взяв мене за руку. Ти ідеал: струнка, вміла, свіжа. Я, до речі, чесний Мені не сорок вісім.
Та невже? округлила я очі. А скільки?
Пятдесят пять, видушив із себе і завис у паузі. Але я ж виглядаю на пятдесят чотири, правда?
Звісно, Юро! вдавано захоплено відповіла я. Люблю досвідчених бо ж то роки і мудрість.
Він розцвів, як штрудель у печі.
Ну і прекрасно. Я принципу хочу дотримуватись: старші сорока двох мені не цікаві. Нема вже того вогника. А ти гай-гай, ще та іскра!
Юрчику, дякую, любий, лагідно погладила його по лисини. Та і в мене є цікавинка маленька.
Яка? Діти чи кредити?
Все простіше. Вік.
Юрко насторожився.
Тобі ж не не Не пятдесят?
А ти перевір! я витягнула паспорт із сумки.
Він розгортає, читає, губи ворушаться, щось підраховує 1975.
Пятдесят стиха прошепотів, білий як сало. Тобі пятдесят?!
Саме так. Ювілей у травні відзначала, можеш привітати.
В руках у нього паспорт раптом полетів на підлогу сидить і дивиться на мене так, ніби я перетворилася на Кицю-Василину і зараз полечу на мітлі на Андріївський узвіз.
Але як? Ти виглядаєш
Як жінка, що себе любить і не тримає в холодильнику чебуреки, Юрчику.
Це ж брехня! Кричить: «Мені ж до 42 принцип! Не можу зустрічатися з ровесницею!»
А я й не твоя ровесниця, Юрчику. То ж тебе влаштовувало, поки не подивився на цифри. Де в мене сиплеться пісок?
Юрко густо почервонів.
Але Просто Пятдесят. То ж майже пенсія.
Старість, кажу, то не цифра, а коли мізки всихають. Я жінка в розквіті. І, між іншим, і собі зрозуміла: мені, пятдесятирічній, потрібен чоловік. А не жирок, базарний кіоск і турботи про мальковий бізнес. Ти би мій «вогонь» не витримав! Згорів би при першій заявці на Карпати.
Я підняла паспорт і пішла геть.
«Орисю!» гукнув він мені вслід. А як же наші перспективи?
Які перспективи, Юрчику? По твоїй логіці ми з тобою рівня. А потрібна тобі молоденька. Шукай, може якась короткозора погодиться.
Я вибралася з його «музейної» квартири, вдихнула глибоко свіжого повітря та попрямувала до авто, де вже чекала Стефа.
Ну що? підмигнула Стефа, коли я сіла в салон. Весь розкрився?
Аякже, розсміялася я. Мало шандаліка не вистачило, як паспорт показала. Бачила б ти його лице ніби тільки-но відкрив, що гопак то не вареники.
І фінал?
Та все просто він далі шукатиме свою «молоду» на сайті, ну а ми поїхали святкувати. У мене сьогодні побачення з нормальним чоловіком 45 років, і йому геть все одно, скільки мені було у 1975-му.
А Юрко досі на сайті знайомств: оновив анкету, пише: «Шукаю лише до 40. Щоб була чесна!» Фото те саме з підкачаним животиком і «Ланосом» на задньому плані.
А як ви вважаєте: чому деякі чоловіки так панічно бояться своїх ровесниць? І чи варто приховувати вік заради стосунків, чи краще відразу по-чесному?
