У пошуках щастя
Ми цілий рік мріємо про відпустку, готуємося, сподіваємося, що повернемося звідти щасливими. Але часто виходить навпаки…
Ще в травні Олег з Соломією почали планувати поїздку. Обговорювали, куди поїдуть, де зупиняться. Соломія мріяла про піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Іванка — ідеально.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олег.
— Ти питаєш так, наче це лише моя дитина. Так. А що? Люди їздять і з немовлятами.
— Якщо залишити не з ким. А в нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш — не відмовить. Всі безсонні ночі, підгузки й капризи візьмемо з собою. Що це за відпочинок?
Соломія погодилася з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином аж на десять днів.
Мама підтримала Олега.
— Поїдьте самі, відпочиньте. Він малий, з ним лише втомитесь, та й нічого не зрозуміє.
— Дивись, який готель я знайшов. А вид із вікна? З верхніх поверхів море видно, — Олег розгорнув ноутбук екраном до Соломії.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — відповіла Соломія. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не носитимемо пісок із пляжу до номера.
Олег завжди знаходив переконливі аргументи. А Соломія завжди поступалася, бо любила його безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж — аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Думаю, краще за все літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Олег.
А Соломія думала про те, як розлучиться з Іванком. Він хоча й малий, але швидко зрозуміє, що мами немає, занудьгує, заплаче. Чи впорається мама?
— То я бронюю готель? — відволік її від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні погляди на все, включаючи сім’ю. Олег рано втратив батьків, його виховували дідусь і бабуся. Дід пішВона стояла на порозі, стискаючи Іванка в обіймах, і раптом усвідомила, що справжнє щастя — це не море, не пляжі, а ця маленька тепла долоня в її руці.
