Тривожне очікування
Марійка сиділа на лавці у дворі свого будинку й їла улюблену з дитинства шоколадку «Світоч». Будинок у них великий, двоповерховий, батько будівельник, тому зміг швидко звести котедж. У Марійки була старша сестра Олеся, сімнадцятирічна, дівчата завжди підтримували одна одну, і Олеся, як старша, опікувалась молодшою, захищала її, коли треба.
Марійка допоїдала шоколадку й глибоко зітхнула. Її, майже пятнадцятирічну дівчинку, вразило невідоме горе вона закохалась. Здавалося б, що тут такого? Всі в цьому віці кохаються
Ну хоча б у когось з класу, чи в того Андрія з паралелки, за яким усі дівчата сохнуть, навіть старшокласниці, бо він високий та гарний. Але ні мені ж приспала на думку батьків друг, Дмитро. Ой, що ж тепер робити? переймалась вона, заздривши однокласницям, які зізнавались у симпатіях до хлопців, а не до дорослих чоловіків.
Якраз у цей момент до них завітали гості: дядько Дмитро з дружиною Наталкою та донькою Софійкою, яка була молодшою за Марійку на два роки. Родини Марійки та Дмитра дружили ще з часів їхніх дідів. Батько Марійки був близьким другом Дмитра, а їхні дружини також підтримували теплі стосунки.
Марійка розуміла, що Наталка добра й поряджна жінка, яка щиро кохає чоловіка, але їй це не подобалося. Вона й сама не розуміла, що з нею відбувається, поки Олеся одного разу не схопила її за руку й не відвела геть від будинку, у садову альтанку. Якраз того дня святкували мамин день народження.
Марійко, що ти задумала? тривожно запитала сестра.
Нічого, про що ти? зробила невинні очі молодша.
То ти ж у Дмитра закохалась? Олеся вирячилася на неї, чекаючи відповіді.
Ну і що? Тобі заздрісно? раптом вибухнула Марійка й заридала.
Дядька Дмитра вона любила вже три місяці, після того як святкували його день народження на їхній дачі. Він був таким веселим, щасливим. Вона з заздрістю спостерігала, як він танцював з її мамою. Але їй хотілося, щоб так він тримав її саму. Сміявся, жартував, був поряд. Їй було ніяково від цього почуття, немов вона живе у якомусь дивному стані.
І ось розумна Олеся розгадала її. Марійці було соромно, що сестра дізналася про її таємницю, адже вона думала, що ніхто не помічає. Олеся спочатку роздратувалась, але потім раптом обняла сестру й ніжно прошепотіла:
Ех, дурниця ти моя. Нічого, це минеться з часом.
Марійка одразу перестала ображатися, а Олеся витирала їй сльози. Та ось, як на зло, прибігла мама й занепокоєно запитала:
Марійко, що сталося?
Нічого, мамо, злякалася оси, мало не вкусила в обличчя, викрутилася старша сестра.
А, зрозуміло. Нині багато ос, будь обережна, відповіла мати й пішла.
Час минав, а почуття Марійки до Дмитра не слабшали. Вона добре вчилася в школі, товаришувала з однокласниками, хлопці за нею увивались вона була гарненькою дівчиною, але нікому не відповідала взаємністю. Ходила на шкільні вечірки, танцювала, отримувала валентинки. Потім, у старших класах, навіть почала ходити на побачення. Але завжди знала дядько Дмитро був лицаром її серця.
У одинадцятому класі вона остаточно дорослішала й серйозно задумалася:
Треба викинути з голови цю любов до Дмитра. Це ж просто перше кохання, а перше завжди нещасливе. Але її не відпускало. Ніби живу подвійним життям: в одному моя родина, друзі, школа, а в іншому він. Це ж неправильно. Олеся казала, що пройде, але ні
Настав час закінчувати школу й обирати професію. Вона вагалася: йти на психолога чи стати лікарем, як мріяла з дитинства. Вчилася добре, тому легко вступила до медичного університету.
Одного разу їй подзвонила Софійка, донька Дмитра, яку Марійка недолюблювала, бо та щодня бачила його поруч, як і його дружина Наталка. Марійка вже була на третьому курсі.
Привіт, Марійко, почула вона голос Софійки, мама просила запросити вас із батьками на дачу в суботу. У неї день народження.
Дякую, Софійко, приїдемо, автоматично відповіла вона.
Наталка була чудовою господаркою, готувала такі страви, що пальчики оближеш. Усі любили бувати у них у гостях. Дмитро ж умів смачно підсмажити шашлик ніколи не підгоряв.
Родичів у них було небагато, тому гості переважно друзі. Після багатої трапези Марійка вийшла на свіже повітря. Була осінь, і прохолода була до вподоби після душного столу. Вона оглядала гарний, доглянутий двір, де ще цвіли квіти.
Ось твоя улюблена, раптом почула вона за спиною голос і аж здригнулася.
Дмитро тримав у руці тарілку з малиновим чізкейком і чашку чаю.
Ой, дякую Поставте на стіл, а то впущу, промовила
