У них що, рідні зникли? Навіщо ти їх привела? Жалієш? А нас не жалієш? Ми й так тут, як оселедці в бочці! Завтра ж дзвони в соцслужбу, я тобі кажу! Хай самі розбираються!
Степан сердито дивився на дружину. Вона щойно повернулася з похорону подруги. Не сама Біля неї стояли діти. Трирічна Соломія та тринадцятирічний Богдан тихо тупцювали біля порога, не знаючи, як реагувати на господаря, що зустрів їх, як вовків.
Оксана легко підштовхнула дітей у бік кухні й, не піднімаючи голосу, сказала:
Богданку, налий Соломійці компоту, собі теж візьми. У холодильнику є.
Коли діти зникли за дверима, вона різко обернулася до чоловіка:
Тобі не соромно? Марія була моєю найкращою подругою! Ти думаєш, я залишу її дітей у біді? Уяви, як їм зараз? Тобі сорок, а ти досі, якщо щось біжиш до мами! Подумай про них!
Добре, зрозумів, але ти ж не збираєшся залишати їх у нас? вже мякше спитав Степан.
Збираюся! Хочу оформити опіку! У них нікого нема, зрозумій! Батько невідомо де. Його навіть на похороні не було.
Марія рано залишилася без батьків. Є якась тітка, але вона відмовляється стара вже. А в нас своїх дітей нема.
Оксанко, я ж твій чоловік, якщо ти не забула! Ти не хочеш дізнатися мою думку?
Степане, що з тобою? Ти ж добрий. Я тебе знаю. Інакше б не привела їх без питань. Ти що, боїшся витрат? Ми впораємося!
До того ж, діти вже не малі. Богдан ходитиме до школи, а Соломію влаштуємо в садочок. Майже нічого не зміниться!
Так, але ж моя мати Оксано! Вона мене зїсть, коли дізнається! Вона й так постійно докоряє, що онуків нема!
Твоїй мамі не варто лізти у наші справи. Ми ж і так хотіли всиновити дитину. Навіщо брати чужу? Богдан і Соломія нас знають. І ми їх знаємо. Так усім легше.
Може, ти й маєш рацію, Оксано. Але ми хотіли одну дитину! Одну! Маленьку! Гаразд, Соломія Вона ще дитина. А Богдан? Підліток! З ним клопоту не оберешся!
І ти, і я колись були підлітками. І нічого виросли нормальними людьми.
Гаразд, побачимо. Нехай поки живуть
Оксана голосно поцілувала Степана в щоку й усміхнулася. Вона не сумнівалася в ньому. Він завжди був таким. Бурчав, лаявся, надувався а потім приймав і допомагав.
Вона пішла на кухню готувати вечерю. Завтра треба було йти в соцслужбу, брати довідки, збирати папери
Так і почалося нескінченна низка справ та клопотів. У кіно осиротілі діти миттєво знаходять сімю. Насправді ж безліч документів, перевірок, черг.
Богдана й Соломію ледь не відправили до інтернату. Але Оксана й Степан доклали всіх зусиль, щоб залишити їх у себе.
З дітьми проблем не було. Дівчинка швидко відволікалася на нові іграшки та солодощі.
Хлопцю було важче. Степан помітив, як той стискує кулаки, щоб не розридатися. Одного разу він відвів його убік, взяв за плече й сказав:
Богдане, я знаю, як тобі важко. Я й уявити не можу, що буде, якщо з моєю мамою щось станеться. Але заради Соломії будь сильним.
Якщо хочеш плакати скажи мені. Підемо, де нас ніхто не побачить. Такий біль не можна тримати в собі. Але Соломії його показувати не варто злякається. Прошу, звертайся до мене.
І Богдан почав ставитися до Степана інакше. Оксана бачила, як вони йшли кудись разом, а поверталися немов рідні.
Сімя пройшла низку перевірок. Щоб довести свою платоспроможність, вони навіть взяли кредит. Зробили ремонт у кімнаті, купили дитячі меблі, одяг.
Потрібні були гроші й на садочок для Соломії. А коли Богдан зізнався, що сумує за друзями з футбольної секції вони заплатили й за тренування.
Та нарешті все завершилося. Опіку оформили. Степан влаштувався на підробіток. Треба було віддавати борги.
Оксана теж знайшла додатковий заробіток. Вчителька фізики, вона почала займатися з учнями вдома. І вони подолали фінансові труднощі
Минув рік. Діти звикли. Вони стали родиною. Соломія навіть називала Оксану «мамою».
Навіть мати Степана, Наталія Петрівна, змирилася, хоча спочатку була проти
Наближалося літо, і Степан запропонував:
А давайте на море? Тільки не в Одесу. Поїдемо до Болгарії! Якраз гарячий тур попався. Зараз подзвоню, забронюю.
Оксана погодилася. Вона втомилася за цей рік. Хотілося відпочити. І Степан негайно все організував.
Якось їй подзвонила колега, нудьгувала. Розмовляючи, Оксана згадала про поїздку.
Колега зітхнула:
Отак вам пощастило! А я знову на дачі просиджу Грошей не вистачає. Ви, мабуть, чималі допомоги отримуєте? Можете собі дозволити!
Оксана аж оніміла. Вона ні
