У мене немає мами, вона зробила свій вибір і зрадила нас

Мій батько покинув нас з мамою коли мені було лише 3 роки. Мати більше заміж не вийшла і всю увагу приділяла мені. З вихованням мамі допомагала її рідна сестра – тітка Віра, у неї також були діти з якими я товаришував і проводив літні канікули. Після школи я вступив в інститут. Згодом мами не стало, а про батька я нічого не знав, та й мене це особливо і не цікавило. В мене не було жодної його фотографії, я не знав як він виглядає і звик, що його просто немає і не було в моєму житті.

Після закінчення інституту, я деякий час працював в Україні, а потім мені пощастило, і я поїхав на роботу в Чехію. Робота була цікавою, добре оплачуваною, часті відрядження в інші країні – все це мені дуже подобалося. До 32 років я об’їздив безліч країн Євросоюзу, а у відрядженні в Іспанії познайомився з чудовою дівчиною. Її звали Оля, вона була теж українкою, а в Іспанію приїхала на заробітки.

Через 5 місяців після знайомства ми з Олею одружилися і вирішили повернутися додому, купили квартиру в Києві, а вже через рік у нас народився син Данило. Я ще мріяв і про доньку, але дружина була категорично проти, мовляв хоче пожити ще для себе. Як виявилося, це був перший тривожний сигнал, на який я тоді, на жаль, не звернув увагу.

Працюючи, мені знову доводилося часто їздити у відрядження. Хоча дружина і син були повністю забезпечені, проте ми мало часу проводили разом. Звісно у відпустки ми їздили разом, також, коли була можливість, вони разом зі мною літали за кордон у відрядження, адже я дуже сумував за ними і намагався побільше часу провести разом. Але якось я став розуміти, що щось трапилося і Оля стала зовсім чужою і холодною до мене.

Одного разу мені знову довелося їхати у відрядження, яке мало тривати максимум півтора місяця, але довелося затриматися на три місяці. Протягом цього часу я постійно спілкувався з дружиною — телефонував, писав, — але наші розмови були немов чужих людей.

Згодом коли я повернувся з відрядження, Олі вдома не було, а син грався з нянею, яка працювала у нас. Побачивши мене, няня зніяковіла і сказала, що Оля пішла до подруги. Тоді й здалося, що мені щось не договорюють. Я відпустив няню додому і вирішив подарувати подарунки та погратися з сином. Він дуже радів моєму приїзду і подарункам, аж раптом побачивши машинку, яку я йому привіз, сказав, що у нього вже є така. І подарував машинку дядько Андрій.

beyondthewanderlust.com

«Він мені часто дарує подарунки!», — радісно сказав Данило.

Здавалося світ для мене перевернувся. Опанувавши себе, я вирішив поговорити з Олею, дізнатися, що відбувається. Через дві години вона повернулася додому, і вдаючи радість, кинулася мене обіймати. «З приїздом, любий!», — сказала вона.

«Не треба, все це вже зайве. Сідай нам потрібно поговорити», — промовляючи ці слова, я ледь стримував сльози. «І скільки тривають стосунки з дядьком Андрієм, скільки ти мені зраджуєш?», — запитав я.

Оля опустивши голову, тихо відповіла, що їх роман триває понад рік та звинуватила у всьому мене і роботу. «Я постійно одна, тебе ніколи немає, я хотіла його покинути, але не вийшло», — додала вона і сказала, що покохала його.

«На розлучення подам я, до сина приходитиму і йому допомагатиму. Шукайте житло зі своїм Андрієм, бо квартира куплена за мої гроші», — сказавши це я пішов з дому.

Мовчки вийшов з квартири, я згадав як мене в дитинстві покинув батько, і стало ще важче від того, що мій син теж не буде зростати з рідним татом і мамою в щасливій сім’ї.

Розлучили нас досить швидко, але суд ставився і сприймав мене не дуже добре, не знаю що вона наговорила про мене, але приходити до Данила я міг лише з дозволу Ольги. Поки вони шукали житло, я жив в готелі, не хотів і не міг її бачити. До сина мене не пускали, міг лише здалека спостерігати за ним. Одного разу навіть побачив цього дядька Андрія – молодий хлопець, років 25, не розумію як він забезпечуватиме дружину і мого сина.

Через місяць мені зателефонувала Ольга і повідомила, що житло вони не орендували і не будуть, бо це занадто дорого, а так як це мій син, то я зобов’язаний йому допомогти і залишити квартиру. Я мовчав і не мав що на це сказати, адже попереджав, щоб вони шукали житло, і ніякий Андрій там не житиме.

«Невже тобі шкода для рідного сина квартири», — кричала вона, але я поклав слухав і не хотів все це чути.

Минуло три тижні, я повертався з роботи, а біля готелю мене чекала Ольга з сином. Вона сказала, що вирішила поїхати з Андрієм в інше місто, і коли там обживеться, тоді й забере Данила, а зараз нехай він поживе зі мною.

«Що співмешканцю чужа дитина не потрібна?», — запитав я, на що вона промовчала.

Так ми й залишилися з Данилом вдвох, повернулися додому, зробили ремонт, адже я не хотів, щоб щось нагадувало мені про минуле. Роботу також довелося змінити, бо відрядження і дитина, речі несумісні. Працював тепер дистанційно щоб мати змогу бути поруч з сином. Данило спочатку часто запитував де мама, скучав за нею і плакав, але згодом ми з сином навчилися жити по-новому — ми знову стали щасливими.

А от Ольга навіть не телефонувала і взагалі не цікавилася сином. Я навіть думав одружитися, дитині ж потрібна турбота і ласка, але нічого не вийшло, бо жінкам чужа дитина не була потрібна. Та й згодом ми з Данилом звикли буди вдвох.

Так минуло шістнадцять років, Данило поїхав на навчання в Польщу, я повернувся до звичної мені роботи, і знову почав їздити у відрядження.

Якось після чергового відрядження я пішов в супермаркет за продуктами і там зустрів Ольгу. Вона дивилася на мене і чекала, коли я їй щось скажу або запитаю. А я мовчав. Тоді вона вирішила почати розмову першою.

«Як там Данило, у нього все добре?», — спитала вона розсіяним голосом. Я їй відповів, що син виріс, навчається за кордоном і все у нього добре.

Ольга хотіла ще щось запитати, але до нас підбігла дівчинка і покликала її додому. «Мамо, ходімо вже додому», — сказала її донька. На цьому і завершилася наша випадкова розмова.

Минуло ще кілька років, Данило закінчив навчання і повернувся в Київ зі своєю нареченою. Ми всі разом вечеряли, аж тут пролунав дзвінок у двері. Данило пішов відчиняти.

«Тату, до тебе прийшла якась жінка», — сказав син, і я одразу зрозумів хто це.

На порозі своєї квартири я побачив Ольгу, вона була засмучена і тихо запитала, чи можна поговорити з сином, але Данило її навіть не впізнав. Коли я пояснив сину хто це, то він відмовився з нею говорити.

«У мене немає мами, вона зробила свій вибір і зрадила нас», — відповів Данило і зачинив двері.

 

 

Оцініть статтю
Джерело
У мене немає мами, вона зробила свій вибір і зрадила нас