У двaдцять п’ять рoків Oриcя стaлa сиp0тoю, хoчa мaти її бyлa живa

Десять років тому першого березня п0мер батько Орисі, який був для неї найріднішою людиною. Тому початок весни ніколи не приносив їй особливої радості, надто сильним лишався біль втрати. Мама з ними вже давно не жила, ще у шкільні роки Орисі поїхала на заробітки до Італії. Відтоді дівчина бачилася з нею тільки раз, коли матір приїжджала, щоб розлучитися з татом. Та й приїжджала не сама, а з пристаркуватим італійським нареченим.

Нечесно було б казати, що дівчину дуже засмучувала відсутність матері в її житті. Близьких стосунків між ними ніколи не складалося. Але так боляче було дивитися на батька, який дуже тяжко переживав такий підступний вчинок її матері, і все ж далі продовжував її любити, не зважаючи ні на що.

Коли батьки врешті решт розлучилися, Орися була лише підлітком і не могла зрозуміти до кінця, що відбувалося і чому так трапилося. Після розлучення мама повернулася в закордон, а батько залишився і виховував доню, беріг її як найбільш дорогоцінний скарб, оберігав і дбав, як тільки вмів.

Дівчина виросла нівроку, красуня і розумниця, відучилася в університеті і влаштувалася на хорошу роботу, завжди у всьому допомагала татові. Хлопці задивлялися на неї завжди, але вона не розмінювалася на абищо, а справжнє кохання знайти все ніяк не вдавалося.

Коли батько тяжко захворів, Орися вперше за дванадцять років подзвонила матері в Італію і, долаючи сором, просила допомогти грошима на лікування, але та відмовилася. Сказала, що все буде добре, тато одужає, а допомагати вона не мусить і не буде. Тато п0мер, коли дівчині було 25, і хоч мама її була жива, Орися почувалася круглою сиротою.

Вона часто згадувала, як незадовго до смерті хворий тато вечорами обіймав її та розповідав історії зі свого життя, а вона все картала себе подумки за те, що нічим не може допомогти йому або хоча б полегшити останні тижні життя. Батько прожив навіть на декілька місяців довше, ніж прогнозували лікарі. Він бачив, скільки зусиль докладає донька, скільки робить для нього, і одного вечора пообіцяв їй завжди піклуватися про свою дівчинку, де б він не був, на землі чи на небі.

Коли через п’ять років в їх селі знову настала весна, Орися купила квітів та поїхала до батька на могилу, перед тим зайшовши до церкви. Дівчина завжди молилася за тата, можливо, тому він їй ніколи і не снився, до вчорашньої ночі. У сні лише подякував доні за те, що пам’ятає батька, і сказав, що не забув своєї обіцянки, і обов’язково допоможе їй.

Про цей сон дівчина згадала лише ввечері, коли отримала повідомлення з пропозицією зустрітися від Андрія.
Хлопець був її сусідом з дитинства, але виїхав разом з батьками в Америку років 15 тому, і весь цей час Орися про нього не чула. Вже вечоріло, але дівчина все ж таки погодилася на зустріч, вони ж так давно не бачилися. Кинувши погляд на календар перед виходом, ще раз для себе відмітила — перший день весни. І та весна стала найкращою в її житті, звівши її з другою найріднішою людиною — Андрієм. Скоро він мусив повернутися до Америки, але вони весь час спілкувалися в мережі, зідзвонювалися, не зважаючи на різницю в часі. На літо почали планувати весілля, і коли Андрій приїхав — зробили маленьке весілля.

Навіть мати подзвонила з Італії — напевне, хтось із сусідів повідомив про таку подію. Привітати доньку з тим, щоб знайшла собі іноземного чоловіка, і пообіцяла передати триста євро, бо більше і так не потрібно, якщо вже чоловік із заможних.

Наречені не робили великого святкування, розписалися і взяли шлюб у церкви. Саме це, а не офіційні документи, було найважливішим для Орисі, а Андрій її в цьому підтримав. Він був вірний традиціям і цінностям української родини, хоч і провів половину життя закордоном. Наступного ж дня молода сім’я пішла до батька дівчини.

— Спасибі тобі, татусю. Я знаю, що це з твоєю допомогою я знайшла своє щастя.

 

Оцініть статтю
Джерело
У двaдцять п’ять рoків Oриcя стaлa сиp0тoю, хoчa мaти її бyлa живa