У 65 років я зрозуміла, що страшніше за все не залишитися самій, а благати своїх дітей про дзвінок, знаючи, що ти їм у тягар.
Мамо, привіт, терміново потрібна твоя допомога.
Голос сина в трубці звучав так, наче він говорив з набридливим підлеглим, а не з матірю.
Ганна Іванівна завмерла з пультом у руці, так і не ввімкнувши вечірні новини.
Вітьку, вітаю. Щось трапилося?
Та ні, все гаразд, Віктор нетерпляче зітхнув. Просто ми з Марічкою взяли гарячу путівку, виліт завтра вранці. А Цезаря залишити ні з ким. Возьмеш до себе?
Цезар. Величезний, слинявий дог, який у її маленькій «двушці» займав більше місця, ніж старий сервант.
Надовго? обережно запитала Ганна, вже знаючи відповідь.
Ну, на тиждень. Може, на два. Як піде. Мамо, ну хто, як не ти? В готелі для собак його здавати це ж жорстокість. Ти ж знаєш, який він чутливий.
Ганна Іванівна поглянула на свій диван, оббитий новою, світлою тканиною. Вона копила на перетяжку півроку, відмовляючи собі в дрібницях. Цезар знищить його за пару днів.
Вітьку, я мені не дуже зручно. Я тільки ремонт закінчила.
Мамо, який ремонт? у його голосі промайнуло роздратування. Шпалери переклеїла?
Цезар же вихований, ти просто гуляй з ним не забувай. Усе, Марічка кличе, валізи збирати треба. Привеземо його через годину.
Короткі гудки.
Він навіть не запитав, як у неї справи. Не привітав з днем народження, який був минулого тижня. Шістдесят пять років.
Вона чекала дзвінка цілий день, приготувала свій фірмовий салат, наділа нову сукню. Діти обіцяли заїхати, але так і не зявилися.
Віктор надіслав коротке повідомлення: «Ма, з Днем! Завал на роботі». Наталка не написала нічого.
А сьогодні «терміново потрібна допомога».
Ганна Іванівна повільно опустилася на диван. Справа була не в собці й не в зіпсованій оббивці.
Справа була в цьому принизливому відчутті своєї функції. Вона безкоштовна передержка, термінова служба, остання інстанція. Людина-функція.
Вона згадала, як багато років тому, коли діти були маленькими, вона мріяла, щоб вони виросли й стали самостійними.
А тепер вона зрозуміла, що страшніше за все не самотність у порожній квартирі. Страшніше з замиранням серця чекати дзвінка, знаючи, що ти потрібна лише тоді, коли від тебе щось треба.
Благати про їхню увагу, виторговувати її ціною власного комфорту та гідності.
Через годину у двері подзвонили. На порозі стояв Віктор, тримаючи за повідок величезного пса. Цезар радісно рванув усередину, залишаючи на чистій підлозі брудні сліди.
Мамо, ось корм, ось його іграшки. Гуляти тричі на день, ти памятаєш. Усе, ми побігли, а то на літак запізнимося! він сунув їй у руки повідок і, чмокнувши у щоку на бігу, зник за дверима.
Ганна Іванівна залишилася стояти посеред передпокою. Цезар уже діловито обнюхував ніжки крісла.
З глибини квартири донісся звук рвучоїся тканини.
Вона подивилася на телефон. Може, подзвонити доньці? Наталко, може, вона зрозуміє? Але палець завмер над екраном.
Наталка не дзвонила вже місяць. Напевно, теж зайнята. У неї своє життя, своя родина.
І в цю мить Ганна Іванівна вперше не відчула звичної образи. Замість неї прийшло щось інше. Холодне, ясне й дуже трезве усвідомлення. Годі.
Ранок почався з того, що Цезар, вирішивши проявити любов, стрибнув на ліжко й залишив на білосніжній простирадлі два брудні відбитки лап розміром з блюдце.
Новий диван у вітальні був роздертий уже на трьох місцях, а улюблений фікус, який вона вирощувала пять років, лежав на підлозі з обгризаним листям.
Ганна Іванівна налила собі валерянки прямо з пляшки й набрала номер сина. Він узяв трубку не одразу.
На тлі лунав шум хвиль і сміх Марічки.
Мамо, що? У нас все чудово, море супер!
Вітьку, я щодо собаки. Він розносить квартиру. Роздер диван, я не можу з ним впоратися.
У сенсі? щиро здивувався син. Він ніколи нічого не дер. Може, ти його зачиняєш? Йому потрібна свобода. Мамо, ну не починай, га? Ми тільки прилетіли, хочемо відпочити. Просто погуляй з ним довше, і він заспокоїться.
Я гуляла з ним два години вранці! Він тягне повідок так, що я ледь не впала. Вітьку, забери його, будь ласка. Знайдіть іншу передержку.
У трубці повисла пауза. Потім голос Віктора став жорстким.
Мамо, ти серйозно? Ми на іншому кінці світу. Як я його заберу? Ти ж сама погодилася. Чи ти хочеш, щоб ми зараз усе кинули й прилетіли через твої капризи? Це егоїзм, мамо.
Слово «егоїзм» вдарило навідмаш. Вона, яка
