Коли мені виповнилося 65, ми з чоловіком усвідомили: наші діти більше не потребують нас. Я вперше за все життя задумалась: троє дітей, яким ми віддали весь свій час, сили й гроші, отримали все, що хотіли, і просто залишили нас позаду. Син навіть не бере слухавку, коли я дзвоню. Часом думаю: чи хтось із них принесе нам хоч склянку води, коли ми знеможіємо від старості?
Я вийшла заміж у 25 років. Тарас був моїм однокласником і довго залицявся. Навіть вступив до того ж університету, щоб бути поруч. Через рік після скромного весілля я завагітніла, і народилася наша донька. Тарасу довелося кинути навчання, щоб працювати, а я взяла академвідпустку.
Ті часи були важкими. Чоловік працював без відпочинку, а я вчилася бути матірю та одночасно намагалася закінчити університет. Через два роки я знову завагітніла. Довелося перейти на заочне навчання, а Тарас трудився ще наполегливіше, щоб прогодувати сімю.
Попри всі труднощі, ми виростили двох дітей: старшу доньку Соломію та молодшого сина Дмитра. Коли Соломія пішла до школи, я нарешті знайшла роботу за фахом. Життя почало налагоджуватись: у Тараса зявилася стабільна робота з доброю зарплатою, і ми облаштували власний дім. Та ледь ми відчули полегшення, як я знову завагітніла.
Народження третьої дитини стало новим випробуванням. Тарас працював ще більше, а я цілковито присвятила себе найменшій доньці Марічці. Не знаю, як ми викрутилися, але поступово знову знайшли рівновагу. Коли Марічка пішла до першого класу, я нарешті зітхнула з полегшенням.
Але труднощі не закінчилися. Соломія, тільки-но розпочавши навчання в університеті, оголосила, що виходить заміж. Ми не перечили адже самі одружилися молодими. Організація весілля та допомога з купівлею житла забрали чималу частину наших заощаджень.
Дмитро, наш син, теж захотів власного помешкання. Ми не могли йому відмовити, тому взяли ще одну позику й купили йому квартиру. На щастя, він швидко влаштувався на добру роботу в престижній фірмі.
Коли Марічка закінчувала школу, вона сказала, що мріє вчитися за кордоном. Для нас це був важкий період, але ми знайшли можливість зібрати гроші, щоб відправити її до мрійливого університету. Марічка поїхала і залишилася за
