Йому було лиш 16, коли він привів у дім її… Дівчину, яка вже давно й надійно була вагітна, вона була старшою за нього на рік.
Оксана вчилася в тому ж коледжі, що й він, тільки на іншому курсі. Кілька днів Дмитро спостерігав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плаче. Від його погляду не сховались ні характерний, що вже помітно округлився живіт, ні однаковий (протягом двох тижнів) одяг, ні порожній, позбавлений будь-якої надії погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук відомого в їхньому місті чоловіка зустрічався з нею, а потім просто зник, поїхавши, нібито у справах, у сусідню область. Його батьки її й знати не хотіли. Так прямо дівчині й сказали.
А свої, наче в середньовіччі, боячись «ганьби», вигнали її з дому й самі поїхали кудись на дачу. Хтось Оксану жалів, хтось за спиною насміхався.
— Сама винувата. Треба думати головою!
Дмитро не міг просто дивитися на це. Він все обміркував та підійшов.
— Легко не буде, годі ревіти. Підеш до мене, ми одружимося. Але попереджаю — брехати не вмію й ніжностей розводити не буду. Просто буду поруч. Обецяю — у нас усе буде добре.
Оксана витерла сльози й подивилася на хлопця. Ну що сказати… Звичайний хлопчина, без блиску. А вона мріяла зовсім про іншого нареченого! Та в її положенні вибору вже не було, і вона пішла з ним.
Батьки були в шоці. Мати благала Дмитра змінити рішення, але він був серйозний і пояснив:
— Мам, та не переживай ти так, усе буде гаразд. У мене дві стипендії — звичайна й соціальна. Зараз підроблятиму, витягнемо!
— Але ж ти хотів далі вчитися!
— Ну й що? Ось ми й так нормально живемо. Тато все життя на заводі, ти в магазині. І без «вишки» люди якось живуть. Мам, це ж не кінець світу!
Оксана оселилася в кімнаті Дмитра. Він віддав їй своє ліжко, а сам перебрався на незручне розкладне крісло. Днів п’ять вона була дуже тихою. Мов тінь, ходила з ним за руку до коледжу й додому, аж доки її не прорвало.
— Набридло! Чому твої батьки дивляться на мене злісно? Я їм не подобаюся! І чому ти не проводиш зі мною час? Сидиш у книжках чи йдеш кудись?!
Дмитро здивувався.
— А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони прийняли тебе й не чіпляються. Злісно дивляться? Твої рідні взагалі відвернулися. А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Сиджу в книжках — бо вчуся, не хвилююся за стипендію. А йду — то підробляю. І не цікаво мені дивитися з тобою слюняві серіали.
Оксана заплакала.
— Навіщо ти так?
— Як? Я ж попереджав — брехати не вмію. До речі, коли підемо подавати заяву до ЗАГСу?
— Я не можу так піти! Купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб живіт не було видно.
— Ти серйозно? Ми ж принесемо довідку про вагітність, яка тобі сукня? Мені ще на коляску й ліжечко копіДмитро глянув на неї, зідхнув важко та пробурмотів: «Ти ж знаєш, що грошей нема, але якщо так хочеш — подивимось на ринку щось недороге».
