**Щоденник Оксани Яремчук**
Твоя мама їде на цілий місяць? Тоді я — до своєї, — дружина вже стояла з валізою.
У мене був план. Простий, як дитяча мрія: відпустка з чоловіком біля моря. Тарас обіцяв — цього року точно їдемо. Квитки куплені, готель заброньований, речі майже зібрані…
— Оксан, вибач, — Тарас дивився у телефон, не піднімаючи очей. — На роботі аврал. Все скасовується.
Серце стиснуло. Але не від несподіванки — від звичного розчарування. За роки шлюбу я звикла: плани чоловіка важливіші за її власні.
— Нічого, — проковтнула образу. — Тоді хоча б вдома відпочину. Книжки почитаю, на балконі посижу.
Вперше за багато років — тиша в домі! Кава без поспіху, улюблений детектив, захід сонця з балкону. Здавалося, доля дарує мені подарунок.
Але доля, мабуть, полюбляє чорний гумор.
— Мама дзвонила, — Тарас був задоволений. — Вона відмінила санаторій. Навіщо витрачатися, якщо ти вдома й вільна? І зі мною побуваєш заодно.
Ганна Степанівна. Жінка з залізною волею та впевненістю, що весь світ зобов’язаний їй служити.
— Місяць? — мій голос здригнувся.
— Ну так! Чудово ж, правда? — Тарас усміхався, як дитина, що отримала морозиво.
А я раптом побачила свою відпустку: дні на кухні, безкінечні «принеси-подай», командирський тон свекрухи й відсутність права на власну думку у власному домі.
— Звісно, чудово, — кивнула я.
За три дні Ганна Степанівна в’їхала в нашу квартиру, як танк до окупованого міста.
— Оксано, чому у вас цукор не в тій банці? — перші слова після «здрастуй».
— Мамо, заходь, сідай, — Тарас метушився навколо.
А я зрозуміла: моя відпустка перетвориться на місячну вахту офіціантки.
— Борщ варитимеш? — Ганна Степанівна влаштувалася у кріслі, як на троні. — Тільки не дуже кислий. І м’ясо добре провар.
Я мовчки пішла на кухню.
**Нові правила**
Ганна Степанівна облаштувалася в домі, як полководець на захопленій території. До вечора першого дня стало зрозуміло: мій відпочинок скасовано остаточно.
— Оксано, а де у вас нормальні каструлі? — свекруха рилася в шафах. — Ці якісь малі. І взагалі, чому спеції не за алфавітом?
Я мовчки переставляла банки. У власній кухні раптом стала гостя.
— Мамо, не напружуйся, — Тарас читав новини. — Оксана все зробить.
Так, звісно. Оксана все зробить. Як завжди.
До кінця тижня мій розклад дня виглядав так: підйом о сьомій, сніданок для свекрухи за особливим меню (не жирне, не солоне, не гостре), прибирання, приготування обіду, полуденок, вечеря, миття посуду. І так по колу.
— Якась ти млява стала, — помітив Тарас. — Може, вітаміни попити?
Вітаміни? Мені потрібен був не вітамін С, а вітамін «Власне життя».
**Балкон — останній оплот**
Єдиним порятунком став балкон. Тут я могла просто дихати. Дивитися на небо. ДумІ, з усмішкою на губах, я зрозуміла, що нарешті навчилася казати «ні» — і ніхто не впав від цього в обморок.
