Коли Ростислав пішов до війська, Оксана дала урочисту обіцянку його вірно чекати. Та свою обіцянку тримала, наче тримала пиріжки у духовці з максимальною віддачею і теплом! У листах до коханого писала палкі зізнання, розмальовувала папір квітами, соловейками й сердечками, а наприкінці ставила губи з відбитком і підписувала: «Цілую!». Любила Оксана Ростислава до нестями по-справжньому, по-українськи. Тому кожна хвилина без нього тягнулася, як жування іриски на уроці алгебри.
Саме тому Оксані важко було повірити, що Ростислав міг їй отаке влаштувати.
Серце шепотіло, що то все якийсь недолугий жарт, що він не здатен про неї забути. А от коли коханий перестав відповідати на листи, а потім коротенько написав: «Забудь мене», дівчина мусила визнати все серйозно.
Оксана вийшла заміж, як-то кажуть, за першого зустрічного Петра. Звісно, зовсім без любові. Серце своє від болю закрила на всі шухляди, щоб, боронь Боже, вдруге не обпалитись. Бо сильніше за Ростислава вона любити не могла.
Якось Оксана готувала борщ на кухні, коли пролунав дзвінок у двері. В фартусі, в капцях, вийшла відчинити. На порозі стояв поважний чоловік у військовому мундирі Ростислав особисто!
Та я й не повірив, що ти заміжня. Думав, прийду розвідаю сам. Бачу, справді так в його очах стільки болю світилася, що хоч зараз лийся сльозами, тепер розумію, чому ти мені не писала
Розвернувся й вже хотів іти далі з життям, але Оксана його зупинила:
Як ти могло таке казати? То ж ти сам писав забути тебе Оксана не знала, чи він себе виправдовує, чи її звинувачує.
Я? перепитав з паузою Ростислав. Та я лише минулого тижня останній лист вислав з казарми, сподіваюсь, ти ще мене чекаєш
У самої Оксани аж усе всередині похололо. Слова застрягли у горлі. Сльози запекли щоки, а в голові роєм літали питання: Як? Чому так сталося?
Того ж дня Оксана подалась до батьків явно вони щось кмітливіше за неї тут розуміють. Батьки Оксани ніколи не в захваті були від Ростислава бо був без копійки за душею, і навіть на пляцки до кави не завжди міг зібрати.
Прости нас, доню, зітхали мама з татом. Хотіли, щоб у тебе доля краща була. Бо ми теж знаємо, як це по дрібній гривні рахувати, щоб малечі цукерку купити. Самі через то пройшли от і хотіли, щоб ти не бідувала.
Але ж самі жили в бідності, полюбили й одружились! Чому ж ви мені життя зламали? дорікала їм Оксана.
Ось, тримай! мама подала доньці жмутик нерозкритих листів.
Довго вони не лежали, якось одразу знайшли адресу в сусідній кімнаті зачинена Оксана вже не просто плакала, а заливалася слізьми. В останньому листі, про який казав Ростислав, засохла проліска, а поряд миленьким почерком: «Довго шукав її для тебе».
Того ж вечора був у Оксани діалог з чоловіком смутний і чесний. Бо що там було в тій їхній сімї? Окрім роботи, заробітків, друзів, ну і, можливо, неї одної (а добрі сусідки не раз натякали). Розлучилися вони мирно, як двоє знайомих із маршрутки.
Вперше в житті Оксана, не зважаючи на темряву вечірнього міста, рішуче пішла на прогулянку. Вона вже нічого не боялася поверталася до того, хто справді її любив, і кого сама з дитинства любила до нестями.
Все образи та смутки зникли як роса на сонці. Тепер у домі Оксани й Ростислава зростають два кучерявих синки. Дідусь і бабуся душі не чують у внуках. І всі щиро переконані: найбільше багатство це коли у родині панує справжнє кохання і ніщо не заважає зварити борщ під хороший настрій!
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
