Щоденник
Батьки мого чоловіка заможні люди, але відмовилися допомогти з першим внеском на квартиру: такі дідусі й бабусі дитині не потрібні.
Моїй свекрусі й свекру не бракує грошей. Вони живуть у великому будинку в центрі Києва, мають кілька авто й часто їздять відпочивати за кордон. Я ж виросла в простій родині у маленькому містечку біля Житомира. Коли ми з Олегом познайомились і вирішили одружитися, наша різна походження не мали значення. Були молоді, закохані й хотіли все будувати самі. Хоча, звісно, не відмовилися б від допомоги, якби її запропонували.
З Олегом ми давно мріяли про власну оселю. Набридло жити в орендованих кімнатах, де постійно щось ламається то шпалери відліплюються, то кран тече, а господарі лише чекають, коли ми виїдемо. Батьки чоловіка знали про наші труднощі, але поводилися так, наче їх це не стосується. В них явно були гроші могли б допомогти, якби хотіли. Але бажання, мабуть, не вистачило.
Мої батьки живуть далеко, у Житомирській області. Їхні доходи скромні, і я ніколи не розраховувала на їхню підтримку. А от батьки Олега у тому ж місті, але після весілля ми вирішили не жити з ними хотіли бути самостійними. Орендували квартиру, працювали без відпочинку, відмовляли собі у всьому, аби зібрати на житло. Його батьки про це знали, але воліли триматися осторонь.
Одного разу ми завітали до них у гості. Свекруха, як завжди, почала розпитувати, коли ж стане бабусею. Я наважилася натякнути:
Про дитину подумаємо, коли буде своя оселя. Поки що навіть на перший внесок грошей немає.
Свекруха лише співчутливо похитала головою, не сказавши ні слова. Її погляд був порожнім, ніби мої слова розчинилися у повітрі.
Через кілька місяців я дізналася, що чекаю дитину. Ця новина перевернула наше життя догори дригом. Ми повідомили батьків Олега, що станемо батьками. Вони були в захваті, вітали нас, планували, як доглядатимуть онука. Я вирішила бути чесною й запитала, чи не могли б вони хоча б трохи допомогти з першим внеском. Адже дитині так важливо рости у власному домі.
Та свекруха раптом змінилася в обличчі. Холодно відповіла, що в них немає вільних коштів і вони нічого не можуть зробити. Це була брехня! Лише днями раніше свекор хвалився Олегу, що збирається купувати новий позашляховик. Виходить, на авто гроші є, а на житло для сина й майбутнього онука ні.
Я намагалася стриматися, але всередині кипіли гнів і біль. Мрія про власну оселю, де ми виховуватимемо дитину, розсипалася перед очима. Змирилася з думкою, що доведеться й далі ютитися у орендованій хатчині.
