Туман розвіявся
Останніми роками Серафіма часто замислювалась над своїм життям. Життя здавалося нудним щодня одне й те саме. Хоча у неї була сімя: чоловік Єгор та двоє синів, які навчаються в школі й обидва відмінники.
Рано прокинулась Серафіма, і в спальні лунав гучний ритмічний стук старих годинходик. За вікном ще ледь світанало. Спати вже не вдавалось думки про прийдешній день крутилися в голові.
Ось піднімуся, і розпочнеться день, як і всі інші, у справах і турботах, розмірковувала вона. Піду доїти корову Зорю, підгодую її і відгоню в стадо, потім наїм інший скот. Після цього приготую сніданок для чоловіка і дітей, розбуду їх, проведу хлопців до школи, а Єгору на роботу. Ой, сьогодні треба підвалити картоплю, інакше вона переросте, беру кілочку і йду в город.
Серафіма піднялась і приступила до домашніх справ, а в голові крутилося:
Сьогодні треба випрати, у дворі підрізати кущі і підмести, давно там не прибирала. Ох, життя моє нудне, лише справи і справи День уже почався.
Єгоре, підйомайся, пора, легенько підштовхнула вона чоловіка в плече, та той ще спав.
Гм, відповів він і перекинувся на спину.
Діти, прокидайтесь, час вставати, снідати і йти до школи. Мишко, не відвертайся, в будьякому випадку треба підніматися. Хто тебе візьме до школи, не я ж. Лінивець, треба раніше лягати спати воркотіла мати, наймолодший Семко вже підстрибнув, а Мишко розтягнувся.
Нарешті відправила всіх по своїх справ, зайнялась пранням, розвісила випране біло на стіні двору. Сьогодні настрій був сумний, сам не розуміла чому, та в останні часи помічала, що незадоволена своїм життям.
Почала доглядати квіти, коли до двору увійшла Надія, сусідка, відважна й кмітлива. Постійно гонить і лаяє своїх господарств, голосно, аж до дому Серафіми долинає.
Надіє, чому вчора ввечері знову сварилась? запитала вона.
Оце мій Федір прийшов, навіть можна сказати, що не прийшов, а повз ковбаску вдома. Увесь вечір чекала, треба було в будинку шафу відштовхнути, а вона тяжка ще я його вранці попередила а він Ух, очі мої на нього не дивились, знову до Ігнатії прийшов, а там, як ти знаєш, самогонка і вечірка Твоєму Єгору не треба, я його ніколи не бачила пяним.
Надія заздрила Серафімі, бо у неї спокій, без крику й галасу у дворі, не як у неї. Але, побачивши сумну сусідку, запитала:
Сімо, чому ти така млява, чому не усміхаєшся, чи то сумнявище тебе схопило?
Серафіма зітхнула, сідаючи на лавку у дворі, Надія поруч.
Не знаю, Надіє, навалилось щось важке. Здається, вся цікава життя проходить повз мене, а інші живуть значно краще, щасливіше, різноманітніше. Хочеться чогось іншого, не як у кіно, а хоча б, як у наших односільців.
Ой, Сімо, що ти тут скаржишся? У тебе все йде, як по маслу, тихо і спокійно, відповіла здивована сусідка. Чого ще тобі потрібно?
Дивлюсь на Марічку, її чоловік Віталій статний, помітний, усюди разом ходять, обіймає її на людях. Скільки раз я це бачила, мовчки сказала Серафіма, Марічка головний бухгалтер, гарно одягається. Не життя, а казка Віталій на машині їздить, на день народження червоні троянди з міста привозить. Часто кудись мандрує. Не нудне життя у Марічки.
Ти знайшла, кому заздрити, перебила її Надія. Саме, сидиш дома, не працюєш, отже не бачиш. А Віталій Марічин ще той хитрун, бабник, жодної спідньої не пропустить. Марічка про це знає, купує нові сукні, вдає для чоловіка. А він, як березовий кіт Любить її, який же це виглядом чоловік. А хитрий На людях обіймає, цілує, а вдома може й руку піднести. Його дружина веде розкішне життя, їздить в місто, там у нього жінки і навіть молоді дівчата.
Господи, Надіє, звідки ти це знаєш? Хто б знав, що в місті? Можливо, робочі справи його кличуть.
Та, звісно, по справам! А ще що? По яких справах він о десятій вечора вирушає, а вранці повертається? Моя сестра, яка живе у сусідів, дружить з Марічкою, все бачить і знає. Просто Марічка просить її не розповідати сільським людям Марічка навіть синяки під кремом ховає. Живе в постійному страху, що Віталій кине чи вдарить. Ти кажеш, не життя, а казка. Кому така казка потрібна? трохи збуджено розповідала Надія, а Серафіма дивилась на неї з підозрою, хоча правда була близька до реальності.
Після паузи Серафіма продовжила.
Добре, якщо так, не варто заздрити Марічці. А ось візьми Тамару. Тамарка має чоловіка Андрія, який її дуже любить. Він не дає їй працювати, сам усе робить по господарству. Часом возить її на курорт, от це любов. Щаслива Тамара А у мене життя пресне, нудне.
Нууу, Сімо, і тут ти не права.
Чому? Андрій не пє, не гуляє, господарський.
Ти знаєш, що їхній старший син хворий, а молодший Антон здоровий, в школу бігає, хороший хлопець.
Знаю, сказала Серафіма, знаю про хворобу, не знаю, що саме. Вони живуть в кінці села, на Нижній вулиці. Але Андрія я знаю, і Єгор мій теж добре про нього каже. Тамару я знаю, ми в школі разом вчилися, вона одразу після школи вийшла заміж за Андрія. У школі у них ще була перша любов.
Їхній старший син Ванька дуже худий, його ровесники вже в восьмому класі. А він, наче семирічний хлопчик. Щось з головою не росте. Не знаю, яка хвороба, та в санаторій його возять Тамара з Андрієм, безкоштовну путівку дістають. Ти кажеш, що їдуть на курорт Не дай Боже, нікого такого курорту.
О, правда, Надіє, не дай Боже. А звідки ти все це знаєш? Що відбувається в селі, куди куди їдуть.
Бо я працюю на фермі, там усі розмови, новини, а чутки з ранку починаються. Де багато бабок, там і розмови Оксана, наша фермерка, сестра Андрія, у ній довге мовлення.
Так, і справді, не варто заздрити. Як кажуть: «У кожній хати свої підвіконня», а я й не знала цих деталей, говорила Серафіма.
Не знаєш, бо завжди дома, в магазин ходиш і все. Та й не сидиш з бабами посеред села чи біля колодязя, не обговорюєш життя. Навіщо тобі в колодязь ходити, коли Єгор вже воду в дім привів, скважину пробурив, а Єгор господар, хороший чоловік. Ой, Сімко, можливо, ти з жиру обурюєшся Тобі нудно, не бачиш іншого життя, от і думаєш, що всі живуть у розквіті розмірковувала Надія.
Ну, зрозуміла, що у Марічки і у Тамари життя не цукрове, а Катерина живе в коханні й ласці. Красуня Катерина, нічого не сказати, усі чоловіки шиї скручують, коли вона проходить про неї мріють, усміхнулася Серафіма. Навіть з сусіднього села на мотоциклах приїжджають, дарують подарунки. У неділю я йшла з крамниці, а вона йшла роздягнена, з букетом квітів і великою коробкою цукерок, посміхається і каже, що подарував їй Ілля з сусіднього села.
Так, так, Катерина красуня, нічого не сказати, підхопила Надія, чутки, що навіть наш глава тайком до неї завідує, коли жінка не бачить. Не дай Бог, щоб його дружина дізналася, Катерина залишиться без волосся, гнівна дружина його, сміялася Надія.
Ось я й кажу, Катерина живе весело, відповіла Серафіма.
Весело, так весело, а скільки їй років? Тридцять пять Так приходять кавалери на мотоциклах і на машинах, то з одним, то з іншим. Одаривають її подарунками. Час минає, а шлюб її ніхто не пропонує. Життя йде, молодість минає, а вона все ще сама.
Думаю, що Катерина теж про це задумується і в самотності ридає в подушку, хоча ніхто цього не бачить.
Ой, Надіє, і правда. Якщо розібратись, то не такі вже щасливі ці жінки, а я і так всім їм добре заздрю. Мабуть, якийсь туман прикрив мені очі
Довго ще сусідки говорили між собою, потім Надія, зрозумівши, побігла додому, а Серафіма взяла кілочку і пішла в город підвалювати картоплю. Прийшли діти зі школи, накрила їх, зустріла корову на пасовищі, піддоїла. Єгор прийшов з роботи, накрив їх, і так пройшов ще один день. Все тихо і спокійно, як завжди.
Тієї ночі Серафіма не могла заснути, під сонцем заснула важко, а в сні зявилась померла бабуся Євдокія. Вона виникла ніде з-під туману й мовила:
Серафімо, не гніви Бога, люба, не нарікай на долю свою. Випробування нам посилаються по силах наших, і їх у тебе майже не було. Живи своїм життям
Образ бабусі розтанув у тумані, і Серафіма прокинулась. Їй стало совісті від того, що вона скаржилася на своє життя, жалувала себе, заздріла чужому, здавалось, щастю.
Вже світанало. Вона лежала в ліжку, поруч посапував чоловік, тикали годинники. Піднялась, накинула на плечі хустку і вийшла на ґанок. Туман розвіявся, на траві блищала роса, день обіцяв бути ясним.
Як добре жити, радісно подумала вона, усе добре А я ж весь час жила, ніби в тумані. Заздрячи іншим і уявляючи їхнє життя на себе. Я і не мала уявлення, як насправді живуть люди. Мріючи про щастя сусідів, я не помічала, що в мене самого вже є щастя, давно воно є Люблячий чоловік Єгор, він ніколи мене не образив і не образить, синята мої любі, вони гарні, учаться в школі на відмінно і проблем не приносять. А ті дрібниці, про які я думала, зовсім нічіля. Як добре, що туман розвіявся.
Повернувшись у дім, вона зняла хустку, заглянула в кімнату до дітей, поправила Мишку ковдру. Поступово прийшла до тями, і все розташувалось на своїх місцях. Життя триває.