Доля героя нашої розповіді була тяжкою. Батька Миколка навіть ніколи не бачив, а рідна матір відмовилась від нього, коли йому ще навіть і п’яти років не виповнилося. Хлопчика виховувала бабуся, хоча не дуже вона і любила свого онука. Старенька карала дитину навіть за найменшу витівку, за забруднений одяг, за розбитий посуд, за порваний светр.
Характер хлопчика загартувався ще в дитинстві, ніщо його не могло зламати. Серед своїх друзів він був душею компанії, вмів стріляти з рогатки і бився краще за усіх хлопців у дворі. Незважаючи на такий характер, він був добрим і чуйним. Він завжди з усіма ділився тим, що мав, ніколи не залишав друзів в біді і вмів за себе постояти.
Одного разу діти розпалили багаття. Вони вирішили спекти картоплю. Недосвідчені кулінари не змогли встежити за вогнем, і маленьке багаття перекинулося на сарай. Будівля була збита з дощок, тому згоріла вона за лічені хвилини. Всіх дітей покарали, але ось Миколці дісталося по повній. Його відвезли в дитячу кімнату міліції і поставили на облік.
Роки йшли. Наш герой вперше закохався. Об’єктом його симпатії стала Оля, якій якраз виповнилося 17 років. Мати дівчини була не рада зв’язку з безрідним Миколою. Оля була дочкою агронома, тому чоловіка їй хотіли підшукати достойного, з нормальної сім’ї. Пара зустрічалася таємно, аж поки батьки Олі не застукали їх разом.
Потім Оля почала збиратися вчитися у інше місто. В честь вступу доньки до університету батьки влаштували велике торжество. Ось тільки Коля не мав можливості порадіти разом з коханою. Він вже хотів якось замаскуватися у натовпі і хоча б до поїзда провести дівчину, але не встиг. Запізнився — поїзд вже поїхав.
Микола ж після школи відразу на роботу влаштувався, оскільки бабуся не мала наміру оплачувати йому навчання ні в технікумі чи училищі, а тим більше — в університеті. Коли Оля повернулася з міста з навчання, то відразу ж призначила зустріч своєму коханому Миколі. Їхня любов не згасла з роками, а лише більше розпалила пристрасть всередині них. Матір Ольги зловила парочку на гарячому, тому Колі довелося втікати через вікно. Мати дівчини пригрозила йому, мовляв, ще раз побачу біля моєї дочки — обіллю окропом.
Незабаром головна новина дійшла до Миколи. Виявляється, батьки Олі знайшли вже їй нареченого, статного і надійного Михайла. Влаштували весілля розкішне. В той день Микола весь день пиячив у себе під хатою.
Потім зник Микола кудись, та й ніхто його не шукав. Бабусі своїй гроші на пошту переказами надсилав, тому стара не переживала. Гроші шле — значить, не помер.
Повернувся Коля в рідне село тільки після смерті своєї родички. Приїхав, організував похорон і став думати про те, що ж робити далі. До нього у двір забігло двоє дітлахів — хлопчисько і дівчисько. Обидва брудні, невмиті, в страшній одежі. Микола здивувався. Вона запитала у дітей, хто їхні батьки і чому вони так неохайно виглядають. Дітлахи сказали, що батька немає, а мати в пляшку заглядає. Вони жили самі по собі і по сусідах їжу збирали. Микола нагодував їх і вирішив провести до їхнього будинку, щоб перевірити обстановку. Як же Коля здивувався, коли малюки пальцем вказали на будинок Михайла та Ольги.
Назустріч дітям вийшла їхня стара бабуся, Олина матір. Вона впала на коліна, коли впізнала Миколу, і стала вимолювати прощення. Вона розповіла, що чоловік кинув Ольгу з дітьми. Він поїхав у місто, ніби на роботу, але так і не повернувся. Ольга і запила з горя, але хоч на роботу ходить. Микола зрадів цій новині, адже розумів — у нього є шанс. Раптом на ґанок вийшла сама жінка, побачила Колю і вмить протверезіла.
В той день Микола вирішив затриматися в бабусиній хаті. На роботу подзвонив, домовився за відпустку. Цілими днями допомагав він Ользі наводити у домі порядок, дітей доглядати. Ольга одразу пити перестала, вона і не чекала, що любов всього її життя повернеться в рідне село.
