Оксана ходила туди-сюди по хаті, не знаходя собі місця. Вже кільтий день поспіль Тарас повертався додому пізно. А минулої ночі взагалі під ранок з’явився. Докоряла йому, що міг би попередити, зателефонувати, щоб вона не хвилювалася. Посварились. І от знову чекає, міряє кроками кімнату, поглядає на годинник.
«Кохає він. Але міг би й подзвонити. Рано чи пізно одружиться. Треба звикати. Ще невідомо, яка дружина йому трапиться, клопоту додасться. Ой, краще про це не думати. Він, звісно, дорослий, але серце все одно болить». Оксана не могла зупинити цей потік тривожних думок.
Колись сміялася з таких матерів, що надто опікуються своїми дорослими синами, а тепер і сама стала такою. Усіх дівчат, з якими зустрічався син, якщо він їх знайомив, вона вважала недостойними його. І, як усі матері, думала, що син має порадитися з нею в такій важливій справі, як вибір нареченої. Адже вона краще знає, що йому потрібно. Думи лягали одна на одну, і кінця їм не було. Швидше б уже син повернувся.
У дверях клацнув замок, і Оксана здригнулася, хоча чекала й прислухалася. «Нарешті!» Кинулася до передпокою, але на півдорозі зупинилася, пішла на кухню й сіла за стіл, склавши руки перед собою.
— Мамо, чого не спиш? — Тарас зупинився у дверях.
— Ти ж знаєш, що я переживаю. Міг би й подзвонити, — з докором промовила вона.
— Мамо, я дорослий і не збираюся звітувати за кожен свій крок перед тобою.
— А де ти був? — Оксана дивилася з викликом.
— У Мар’янки. — Голос Тараса став ніжнішим, на тон нижче.
— У тебе чергова дівчина, і гадаю, не остання. А мати в тебе одна. — Оксана не могла приховати ревнощів.
— Чому чергова? Вона єдина, як і ти, мамо. — Тарас підійшов, нахилився й поцілував Оксану в щоку. — І не треба говорити про неї погано. Посваримось, сама ж потім шкодуватимеш. До того ж, як би я вибрав собі наречену, якби не зустрічався з дівчатами? Сама ж казала, що не можна одружуватися на першій стрічній. Казала?
— Казала, — підтвердила Оксана. — Як я розумію, ти вже вибрав наречену?
Тарас присів біля Оксани, заглянув їй у вічі. Серце матері наповнилося ніжністю. Як же він схожий на свого батька! Такий самий погляд, така сама усмішка.
— Вибрав, мамо. — Тарас провинувато схилив голову їй на коліна.
— То познайомив би мене з нею, — вже миролюбно промовила Оксана.
— Обов’язково, тільки… — Тарас підняв голову.
— Що? З нею щось не так? — Оксана ледь не випитала, чи не збирається він привести в дім якусь волоцюгу, як у дитинстві підбира— Ні, мамо, — Тарас усміхнувся, — просто вона чекає дитину, і скоро у тебе буде онук.
