— Дівчино, змилуйтеся наді мною, я вже чотири дні не ї в. Купіть мені, будь ласка, картоплі і макаронів, якщо можете, — сказав добре одягнений чоловік.
Дівчина спочатку від здивування аж рот відкрила. За її словами, виглядав чоловік пристойно. Був тверезий і навіть симпатичний.
— Ні, ну якщо б він там 30 гривень на чекушку просив, тоді це було б зрозуміло. Але тут … Я прямо і не знала, що відповісти. А він почав пояснювати, що заплатив за орендовану квартиру, грошей зовсім не лишилося, а він поки роботи не має. Пообіцяв мені, що віддасть гроші, як тільки вони у нього будуть. Я купила все, звичайно. І не тільки картоплю і макарони. Ще курку взяла, і дві упаковки вівсяного печива. І хліба, і молока теж. Він був дуже вдячний. Дякував зі сльозами на очах, — розповідала вона нам.
Цією дівчиною була моя подруга Лідка. Це з нею і трапилася така душевна історія.
Розказувала вона цю історію і до бесіди приєдналися і інші наші подруги.
Всі вони дружно взялися говорити, що Лідку просто нагло розвели на гроші.
— Ти лохушка!
— Тобі нікуди грошей подіти? То мені може віддаси!
— Людям похилого віку допомогти — оце ще можна. Або дітям. Але я мужику б не дала ні копійки! Нехай сам заробляє, а не жебрає!
— А ти цю історію теж чоловікові своєму розказала? Бо я б після такого взагалі гроші давати тобі перестала! Адже ти віддаєш їх незрозуміло кому.
— Може, це зараз такий новий дивний спосіб знайомства?
— Той мужик зупинить таких довірливих і співчутливих, як ти, ще пару людей, то можна по-багатому тиждень прожити! — усе, що говорили подружки було приблизно такого змісту.
Бідолашна Лідка зовсім знітилася. Вже й сама задумалась, що чоловік скористався її добротою. Почала виправдовуватися перед подругам.
Мовляв, раптом правда? Будь-що може в житті трапитися. І допомога може знадобитися будь-кому. Ось вони зі своїм чоловіком Сашком теж по-всякому жили. Це вже потім спадок від двох бабусь у вигляді великих квартир дістався.
І роботу Сашко має хорошу, стабільно отримує пристойну зарплату. А колись же було таке, що суп з курячих обрізків варили. Та й багато чого ще траплялося.
— Відчепіться, дівки! Я добрий вчинок зробила, а ви он як! Що тепер, повз проходити і всіх підозрювати у меркантильності? — сказала Лідка і пішла геть.
А подружки продовжували її обговорювати і насміхатися.
Тоді Ліда підійшла до мене, ми ще довго розмовляли один-на-один. Вона, бідолашна, мало не розплакалась, очі вже були вологі. Адже їй просто стало шкода людини. Адже у житті усіляке може трапитися.
Дітей у них з Сашком поки немає. Сума, яку вона витратила на допомогу іншій людині, не зробила діри у їхньому бюджеті.
Та й взагалі я не розумію навіщо чужі гроші рахувати?
— Скажи мені тільки чесно, що ти думаєш. Обдурили мене, так? — журилася Лідка.
— Чому відразу обдурили? Раптом правда? Всіляке у людей буває. Якщо для знайомства, то це доволі дивний спосіб. Якщо на гроші тебе розвести хотів, то попросив би щось дорожче, а не макарони з картоплею. Ти ж все інше від себе додала! Не хвилюйся даремно. Ти молодець. Все добре! — заспокоювала подругу я.
Лідка лише тяжко видихнула.
Сталося це два тижні тому. І ось о шостій ранку в моїй квартирі пролунав дзвінок. Якщо врахувати те, що я до другої ночі серіал дивилась, то підняла я слухавку лише з великими зусиллями.
Спросоння я почула лише якесь булькання незрозуміле, хтось дуже швидко говорив. То дзвонила Ліда. Вона така радісна була, що її емоції навіть через телефон передавалися.
— Той чоловік прийшов! До мене прийшов, уявляєш? — нарешті зрозуміла я, що говорила подруга.
Однак, лиш розплющивши очі, я ніяк не могла зрозуміти сенсу.
Який ще чоловік? Навіщо прийшов? У неї ж Сашко вдома.
І тільки потім я второпала: той самий чоловік, якому Лідка допомогла продукти купити.
— Він мені троянди приніс. І весь борг повернув. Ну, ті гроші, що я витратила, коли купувала для нього картоплю, макарони, курку, печиво та молоко з хлібом. Я ж йому номер телефону свій залишила. От він мені і подзвонив, адресу запитав. І прийшов потім. Розказав, що його друг дитинства допоміг влаштуватися йому на якусь роботу, і навіть за зміни вже заплатив. От він мені і віддав борг відразу. Оце я завтра все дівчатам розкажу. А то вони мені нотації читати вздумали, насміхалися над моєю добротою. Я аж спати спокійно через них не могла. Але нічого, все було не даремно! Чуєш мене, подруго? — не вгавала Ліда.
Звичайно, що все було не даремно. Мені на думку спала фраза: “Можливо сенс нашого буття — це стати доброю зміною у чиїйсь долі, у вирішальний момент протягнути руку допомоги тому, хто цього найбільше потребує”. Адже обставини бувають різні. І труднощі випадають на долю не лише бідних та немічних, важко буває і цілком пристойним на вигляд людям.
Ось наприклад, іншій людині, яка дуже потребувала допомоги ніхто не допоміг. Хоча мали таку можливість, сили і ресурси для цього. Однак це вже інша історія, звичайно. Можливо іншим разом розкажу цю історію про людину, від якої відвернулися. Не було тоді поруч когось такого, як Лідка, яка не пошкодувала купити хліба і макаронів.
Неправильно все таки, лишати людину у біді, коли та просить допомоги…
