З нами в під’їзді на одному сходовому майданчику живе наша сусідка, баба Надя. Вона жінка в літах, на пенсії сидить давно, тому часто любить заходити в гості. Однак вона дуже любить сперечатися зі мною і моїм чоловіком про те, як раніше добре жилося.
От і сьогодні вона заглянула до нас на чашку чаю. Відразу почала розповідати, що почула по телевізору, що пенсіонери жаліються на маленький розмір пенсії. По її словам, треба було раніше добре працювати, тоді б і пенсію добру мали. От вона отримує 8 тисяч і їй абсолютно на все вистачає: і на продукти, і на комунальні послуги, і на подарунки для внуків.
На кухню саме зайшов мій чоловік, він чув усю розмову з іншої кімнати і вже був готовий посперечатися з бабою Надею. Він працював на місцевому заводі більше сорока років, а пенсію має лише 2 700. Тому тут щось не стикується. Я сміла припустити, що баба Надя вже давно на пенсію вийшла, що відтоді багато разів нараховувалась індексація, тому її пенсія і виросла. До того ж вона має першу групу інвалідності і за це отримує деякі виплати. Тому зрозуміло, що виходить немаленька сума.
Але баба Надя вже розігрілась і твердила своє: “Це сучасна молодь не хоче працювати, хоче все готове мати, а потім на державу жаліється. За собою треба слідкувати!”. Чоловік хотів якось їй заперечити, але баба Надя й слова вставити не давала. Ми довго ще сиділи на кухні і слухали бабу Надю. Думаю, що вона ще довго до нас не прийде.