Завжди був замкненою людиною, шумним компаніям надавав перевагу самотності. Одружившись, зрозумів, що знайшов у дружині все те тепло, розуміння та підтримку, яких, мабуть, бракувало раніше. Мені було добре в цій затишній двоповерховій крепості. Друзів було мало, але зв’язки – міцні: з двумя товаришами ми жили в різних містах, інколи дзвонили, листувалися. Між нами було те саме – рідке, але щире. І мені цього вистачало.
Але була ще одна. Оксана.
Як вона з’явилася в моєму житті – не поясню. Зустрілися випадково, побалакали, обмінялися номерами. Спочатку все було по-дружньому невинно: привітання на свята, несподівані послуги, турбота. Оксана немов вплелася в моє життя, але витягнути цю нитку було неможливо – усе здавалося таким милим. А потім я зрозумів: нам не по дорозі. Вона була з іншого кола, і серед моїх друзів та колег її панибратство іноді викликало у мене сором. Після її «жартів» зависала мертва тиша, яку доводилося швидко заповнювати сміхом чи словами. Я кожен раз виправдовувався однаковою фразою: «Оксана – душевна людина. Не судіть про людину за поведінкою».
Вона немов відчувала, коли до мене приходили гості, і з’являлася саме тоді. Без запрошення. З незмінною пляшкою шампанського. Навіть якщо в будинку були люди, для яких таке частування здавалося недоречним. І кожен раз – тост. Довгий, урочистий, де я виступав майже як бог у людській подобі: «…ми з Іваном, хоч і не однієї матері діти, та як вареники з одного тіста…». Соромно, ніяково, неприємно.
Дружина її не виносила. Вважала, що я дозволяю маніпулювати собою через слабкість характеру. Вона відповідала на її тиради такими ж пишними компліментами, після чого йшла, оставляючи мене наодинці з цим «театром абсурду». Ми часто сварилися через Оксану. Я звинувачував її в снобізмі, а вона – мене в сліпоті.
Але тепер до справи. Оксана була поряд 12 років. І, здавалося б, за ці роки не сталося нічого жахливого. А потім все почалося.
На один із днів народження вона подарувала мені гарну нейлонову білизну. Після першого ж дня носіння моє тіло вкрилося висипом. Діагноз – алергія на синтетику. Відтоді – лише бавовна. Тоді я навіть думкою не пов’язував це з Оксаною.
За пару місяців мої трохи хвилясті волосся стали кучерявими, як у мулатки. Збивалися в колтуни, випадали пучками. Я мучився, поки не викинув ррозчіску — теж Оксанин подарунок — і тоді волосся почало відновлюватися.
