Я познайомилася з Артемом, коли нам обом було по двадцять сім років. На той час Артем вже закінчив університет з відзнакою та готувався до захисту диплома. Він мав досягнення у навчанні. Крім того, він встиг вже добре заробити та купити двокімнатну квартиру в Києві та гараж. Після випуску планував придбати автівку. Через рік ми одружилися. А ще через півтора року у нас народилася донька. Коли нам виповнилося по тридцять, нашій дитині було вже два місяці.
Напередодні дня народження Артема я запропонувала відзначити його в ресторані разом із його батьками. Але він відмовився, сказав, що хоче провести цей день тільки з нами зі своїми дівчатами.
Так ми й зробили. Наступного дня після роботи Артем поїхав до батьків, але швидко повернувся додому. Він сів на диван і заплакав. Я була шокована. Дорослий, самостійний чоловік, батько нашої родини, плакав як дитина. Я почала його заспокоювати, намагалася підтримати. І тоді він відкрився мені повністю.
Зясувалося, що в дитинстві його били за будь-яку дрібницю: за те, що бігав з хлопцями, за забруднений одяг, за те, що поставив пляму в зошиті Били і батько, і мама.
Коли підріс, бити перестали, але жодного доброго слова я від них не чув, сказав Артем. Закінчив технікум із відзнакою.
То лише технікум. Ти ж маєш йти в університет! відповідали вони.
І Артем таки вступив, хоч йому й не було це потрібно.
Купив квартиру.
Та що такого, це всього пятдесят квадратів, говорили батьки, хоча самі жили у трикімнатній «хрущовці» площею тридцять метрів.
Одружився.
Дрібненька якась, худенька, бурчала мати. Вона ж і народити нормально не зможе!
Я народила.
Та невідомо, чия то дитина! Взагалі не видно в ній нічого нашого!
А потім батьки влаштували скандал, бо він не організував гучного свята на їхню річницю весілля.
Ось він, невдячний син! сказали вони, як вирок.
Тоді Артем запитав мене:
Невже я настільки поганий, що мене не люблять?
Я відповіла, що існують люди, які просто не здатні любити. Йому не пощастило народитись у такій родині. Але тепер у нього є ми я і наша донечка Марічка. Ми любимо його дуже сильно. Бо він найкращий у світі.
Ти ж бачиш, як наша донька світиться від радості, коли ти повертаєшся з роботи додому? сказала я.
І Артем, згадавши, як у Марічки блищать очі, коли бачить татка, трохи втішився. А потім сам усміхнувся.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
