Самому йому й робити, сердито буркнула мати.
Мамо, ви народили Женечку для себе, а не для мене. Тож і клопочіться з ним самі. А мені треба виспатися перед навчанням.
Олежку, ну ж я тебе не кожного дня прошу. Всього разок у школу відвести. Та ж перше вересня, всі діти з батьками…
Ось саме з батьками, перебив матір син. А де ж були мої, коли в мене були лінійки? Завжди з малим. Нехай і він сам іде не розіллється.
Та не завжди ж… Всього кілька разів так вийшло. Ми ж не спеціально…
То й зараз так вийшло, спокійно відповів Олег і відхлипнув чаю.
Марія розгубилась. Вона не чекала такого опору. Адже вони ж годують Олега, одягають, а він ніяк не хоче брати участі у родинних справах.
Отак от… почала Марія, насупившись. Вибач, Олежку, але ти живеш у родині. А в родині всі мають допомагати. Ми з батьком тобі допомагаємо даємо гроші, готуємо, прибираємо, іноді навіть у твоїй кімнаті. Будь ласка, допомагай і ти.
А я не просив прибирати в моїй кімнаті. І без ваших грошей проживу. Мені вже вісімнадцять, я не хлопчик і не нянька. Моя думка теж має значення.
Після цих слів Олег узяв свою чашку, підвівся й пішов у свою кімнату. А Марія лишилася сама з тягарем на душі, нерозвязаною проблемою і, що найгірше, з думкою, що її син егоїст.
Коли він встиг таким стати?
Перший шлюб Марії був невдалим. Батько Олега так і не подорослішав, лежав на дивані, грав у ігри й сидів у телефоні замість будувати родину. Іноди працював, але заробляв копійки, які не покривали навіть його власних витрат. Одного дня Марія вирішила більше не чекати подала на розлучення й поїхала до матері.
Коли вона вийшла заміж вдруге, Олегу було пять. Той вік, коли дитина ще готова прийняти нового члена родини. Роман швидко знайшов спільну мову з хлопчиком і незабаром став для нього «татом».
А коли Олегу виповнилося десять, народився Женечко. Мабуть, з того часу все й пішло шкереберть, хоч Марія цього й не помічала.
Тоді Олег уперше пішов на перше вересня сам. Марія після пологів була в такому стані, що їй було не до школи. Роман працював, а бабусі й дідусі жили далеко одні в іншому місті, інші на дачі.
Олежку, ну так вийшло… Ти ж вже великий, впораєшся? провинуто запитала мати. Не ображайся, я б і сама пішла, та ти ж бачиш…
Бачу, зітхнув Олег. Нічого. Я вже не малий.
Тоді Марії здалося, що все гаразд. Може, Олег і засмутився, але пішов, нікому не скаржився. А як виявилося він все добре запамятав.
Через три роки ситуація повторилася. Цього разу Марія не змогла піти з сином, бо Женечко щось підхопив у садочку.
Взагалі він хворів часто. Одного разу навіть приніс із садка вітрянку. Якраз за пару днів до того, як Олег мав їхати з однокласниками у Київ, на екскурсію Золотими воротами. У результаті йому довелося лишитися вдома.
Мамо, я все розумію, але я вже втомився хворіти. Може, ти малого хоча б на карантин відсадиш? роздратовано запитав він, поки Марія мазала його зел
