Тітонька
Тітку Параску привезли із села під Тернополем. Вже не молодій жінці стало важко з господарством, от племінниця Леся її до Львова забрала до себе не зрівняти хати й квартири та бажання побути разом.
Чоловік Лесі, Олексій, не протестував. Він був тихий, худенький, в окулярах, і завжди корився всім рішенням своєї енергійної, пишнотілої, гучної Лесі.
Це ж не чужа людина, тітка все ж таки. У неї своїх дітей нема. А у мене тепер і матусі нема. Моя мама була молодша за тітку Параску на тридцять років, у татка з іншої сімї народилась. І трапляються ж такі речі моя мама так рано пішла з життя Ой! Шкода тітку! Заберемо! підсумувала Леся.
Її діти Костик і Катруся тітку Параску знали лише зі старих фото.
Леся сама бачила її тільки пару разів в житті. По телефонам не говорили листами спілкувались. Як виявилось, сучасної техніки у Параски практично не було й близько.
І ось вона тут. Маленька, мов гномик (Костик-підліток вже вищий за неї), волосся пухнасте, як кульбаба, на голові шапка-таблетка. Очі ж просто молоді сині, глибокі, пронизливі.
В руках вузлик і кульок, як ті, що в радянські часи продавали. Два старі валізи.
На руках пухнастий рудий кіт. Лениво глянув на нових господарів квартири, зістрибнув на підлогу і пішов досліджувати територію.
Це Мандарин, мій рудий татусь. Дух жвавий, ну не ображайтесь, мовила тітка.
Які ж ви у мене, рідні всім серцем, додала після оглядин.
Далі було застілля. Старенька привезла з собою консервацію, банки варення, закрутки. Леся здивувалася, як її перебірливі діти намотують на вуха «просте» село варення, огірки, лечо.
Лесю, у вас дача є? Посаджу все, хоч і здоровя не таке, але без свого ніяк! сказала тітка Параска.
Леся мирно пояснила, що дачі немає. Навіщо? Все в магазині можна купити, часу ж нема сама на двох роботах, Олексій теж. Дітей бачать мало, квартиру взяли в іпотеку, ще платити і платити.
Дача треба, Леся! Не дивись так. Людина без землі як без сіль. Купим! Знайдемо ділянку, і Параска попрямувала у свою кімнатку.
Купим Ну-ну! Тітка думає, ми мільйонери? бурчала Леся, миючи посуд.
Наступного дня вихідний. Олексій блаженно валявся на ліжку з газетою. Леся крикнула дітям розігріти вареники на швидку руку і вирішила ще поспати.
Костик і 8-річна Катруся, як завжди, залипали у телефонах.
Кіт Мандарин сидів поруч і закочував очі. Входить тітка Параска:
Ви що робите, діточки? цікавиться.
Костик і Катруся почали наперебій пояснювати, навіть показувати. Тітка Параска качала головою.
У нас в селі теж щось таке бачили не такі ж бо, а простіші. А я не заводила. Потреби не було. Вашій мамі листи писала так зручніше. Гарна штука, корисна. Знайти людину можна будь-де. Але кладіть поки і ходім зі мною!
Зачем? Ми ж граємось тут! протестує Костик.
Де граємось? Ви ж просто сидите! І не дзвоните нікому! дивується.
Так ми всередині граємось В телефону! пискнула Катруся.
Тітка почала розказувати, як у селі гралися. Потім заманила дітей на кухню.
Коли Леся зайшла обімліла. На столі тарілка з млинцями, щасливий Костик пє чай, а Катруся завертає вареники поруч із тіткою!
Дивись, мамо! Щасливий тут буде! Вдруг тобі попадеться? сміється донька.
Підтягнувся й Олексій, радісно водить носом.
Тепер будемо на вихідні всі разом ліпити вареники, млинці! Своє їсти треба! оголосила Параска.
Та зараз все купити можна! зітхнула Леся, яка готувати ненавиділа.
Купувала все готове, сімя наче й не протестувала до сьогодні.
Не, мамо, давай самі робити! Таких вареників я ще не їв! присів Костик.
А потім тітка Параска взяла моток гумки, намотала на стільці та стала показувати Катрусі, як у селі грали в «резиночки».
А ви не скачете так? питає.
Та кого! Навіть на двір вийдуть телефони не випускають! Це покоління! зітхнув Олексій.
Не годиться так! Живе спілкування треба. Телефон потрібна річ, але користуватись по справі. Дзвонити, писати філософствувала тітка Параска.
Вечорами вона вязала, а поруч на кріслі розвалився Мандарин.
Мам, дивись! якось затягла Лесю Катруся.
Та вийшла в коридор, заглянула у ванну.
Тітка Параска гладила боки пральної машинки, мурмочучи:
Зі святом тебе, пральна машинко! Служи довго, довгих літ тобі, рідна!
Тітко, ти що!? пошепки питає Леся, думає тітка злегка поїхала.
А що? Сьогодні 8 березня! Машинка жінка, ось і просила вдячності! весело сміється тітка Параска.
Ну вона ж нежива, тітко, яка дурниця! фиркає Леся.
Все техніка розуміє! Не кажи! У нас трактор у Васька зав’язав той його подбадрював лагідно, так і витягнули! А ти кажеш: нежива! І Кузьміч свою машину завжди «Петровна» кличе, напуття дає Ви ж не знаєте, яке щастя! Ми вручну все прали, на річку ходили. А тут дивись зручності! А ви ходите хмурі, телефони не відриваються. Лиш би по справі! раділа тітка, обводячи поглядом все навкруги.
Дітей зі школи почала зустрічати.
У Костика трапилась проблема в класі. Батькам не казав. Сидів у кутку з носом. Вирішально зайшла тітка Параска. Костик, сам не зметикувавши як, розповів їй все.
На наступний день до школи на перші уроки не пішов. Вдома тихо. Тітки Параски нема.
Мабуть, гуляти пішла, подумав.
Збирається, підходить до класу, чує знайомий голос. Заглядає біля дошки тітка Параска щось захоплено розповідає! Учителька сидить мовчки.
Ой! Навіщо вона прийшла! Сміятись будуть думав Костик.
Та ніхто не сміявся. Урок закінчився. Однокласники оточили тітку. Входить боком, йому назустріч Петро головний заводило і зневажник.
Привіт, а ти чого так довго? Слухай, класна у тебе бабуся! Столько цікавого розповіла. У мене нема бабусі, так сумую Завтра твоя веде нас у парк, рослин і тварин навчить! Говорить так, що заслухатись Учителька навіть виступ дозволила, сміявся Петро.
Так Вона така! засміявся Костик і кинувся до тітки обнімати.
Ввечері Леся розридалася. Втомилась. І знову поруч тітка Параска.
Чого ти, моя золота? Не ридай! Все у тебе гаразд, чого рюмсаєш?
Надоїло! Працюю як віл, життя нема. Олексій, як той телепень. У інших чоловіки справжні! Я ну не в моді. Ось такі більше не зважають плакала на плечі тітки Леся.
Тітка дала виплакатися, налила чаю, тихо розповідала своє як втратила троє дітей, як чоловік рано помер, як з важкою хворобою боролась. І все вистояла.
Яка ще мода на людей? Господь кожного створив як треба! Одні худі, інші кремезні. Мода зміниться, а ти чудо моє! Волосся кучеряве, очі сині. Форму маєш цінуй! У інших навіть того нема А твій Олексій золотий, дивиться закохано, все для сім’ї робить. Діти прекрасні. Все вирішиться пора спати! і пішла в кімнату, залишивши Лесю на кухні.
І Леся перестала плакати. Може, тітка права? Все має, а незадоволена.
В той день Леся чекала Олексія з роботи (сама недавно вийшла у відпустку). Чоловіка нема.
Діти! Тато дзвонив? питає.
Костик на кухні мішав у чашці, вже захопився кулінарією перевертає млинці у повітрі!
Катруся будувала зі стільців «хату», розвішувала покривала, садила іграшки.
Телефони лежали на полицях помітно, діти майже не беруть, відповідають тільки на дзвінки.
Леся набирала чоловіка, але: «Абонент тимчасово недоступний».
І тут бентежно. Де тітка Параска? Не чути шарканя тапочків чи спокійного голосу.
Поспішає в спальню на ліжку потягується Мандарин.
Костю! Катрю! Де тітка Параска!? в паніці Леся.
Діти прибігли.
Ми прийшли зі школи, вона була з нами, а потім пішла кудись, шепоче Катруся.
Давно? Леся в розпачі, донька киває і починає плакати.
Ой, ми ж купили їй телефон, а вона не взяла! Як так? Стара ж бо зовсім! Леся сіла знесилена.
Костик одягається.
Куди ти? біжить Леся.
Шукати! Мам, ми без неї не можемо! і він побіг вниз сходами.
Катруся сунула ноги у кросівки і за братом.
Леся на ходу одягається за дітьми.
Ті біля під’їзду стоять, радісні.
Ви що? питає Леся.
Показують рукою вліво.
Звідти, тримаючи Олексія під руку, елєгантно в шляпці з маками іде тітка Параска.
Тітко! Ти ж налякала! Не можна так, на кілька годин з дому! А ти де був? Леся обіймає чоловіка.
Та ми разом ходили закривати вашу як її потеку! каже тітка.
Що? Як? не вірить Леся.
Сюрприз хотіли! Тітка Параска чудо. Спасла нас! сміється Олексій.
Тітко Звідки гроші? Того не треба було Леся почала.
А що значить «звідки»? По-перше, накопичила пенсія гідна, господарство було, майже нічого не витрачала. Хліб пекла, молоко, яйця свої. Дім продала. Куди ті гроші? У труні кишень нема. Хотіла залишити, але краще зараз віддати вам потрібніше, чесно відповіла тітка.
Леся мовчала. Можна не працювати на двох роботах. Більше часу на сімю. Як же добре!
А завтра їдемо за місто. Дачу дивитись! Ми вже з Олексієм обрали хатку! продовжила тітка.
Дім свій! Ура! Дача! А ти обіцяла показати як світлячків правильно дивитися, і плести корзинки, і секретики робити з квітками і камінчиками! діти обіймають тітку Параску.
Усі разом, обійнявшись, повільно йдуть додому.
Леся на мить затрималась біля під’їзду.
Глянувши вгору, до хмар, прошепотіла:
Дякую. Дякую тобі за тітку Параску!
