Роберта розбудив дзвінок у двері. З іншого боку ліжка прокинулася його дружина. Він ледь торкнувся її плеча:
Кохана, ложись, я відчиню.
Він підійшов до дверей і прошепотів:
Хто там, так пізно вночі?
Коли він відчинив, на порозі стояла його тітка з великою валізою в руках. Її чоловік, дядько, переступав з ноги на ногу позаду неї.
Мій дорогий небоже! скрикнула тітка. Ти не радий мене бачити? Давай, обійми свою тіточку!
Вона вчепилася в Роберта так, ніби хотіла задушити його в обіймах.
«От і спокій скінчився», з ностальгією подумав Роберт, тягнучи валізи тітки коридором.
Решта ночі пройшла в хаосі. Тітка відмовилася спати на дивані їй здавалося, що він дуже незручний. Потім вона сказала небожеві, що, можливо, він сам укладених її спати.
Дружина Роберта весь час була в шоці. Не минуло й години, як тітка зявилася, а вже перевернула всю квартиру догори дном. Зрештою всі пішли спати. Тітка з дядьком зайняли ліжко, а Роберт із дружиною диван.
Як довго, ти думаєш, вони ще тут пробудуть? прошепотіла дружина Роберта, ставлячи перед ним сніданок.
Не знаю. Запитаю, коли повернусь з роботи.
Вона нервово прислухалася до хропіння зі спальні, потім сказала:
Роберте, мені страшно з ними. Чому б тобі не прийти сьогодні раніше?
Постараюся, відповів він і вийшов.
Коли Роберт повернувся, його чекав накритий стіл.
Заходь, не
