Ой, діточки, послухайте стареньку… Бо хай кажуть, що в будинку для літніх тихо, але для мене ця тиша нагадує лише про шум, який колись заповнював моє життя. І знаєте, що найяскравіше в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які родини розпадаються.
Були в мене знайомі Марія Степанівна та її син, Андрійко. Жили вони спокійно, поки він не привів додому одну молодицю. Звали її Соломія. Гарненька, виштукована, нігті як кігті, а от біда до праці чи до хазяйства вміння в неї не було.
Марія Степанівна ще з першого погляду серцем відчула каже мені:
Щось ця пташка мені не до вподоби.
І недаремно. Бо коли Соломія вперше взялася мити посуд то скоріше жир по тарілках розмалювала. А потім ще й гордо заявила:
Мої руки не для такої роботи.
А свекруха їй у відповідь:
І за тобою прибирати я не збираюся. Мий, бо тут не ресторан!
А та тільки плечима знизала. Ну, думаю, довго так не буде. Але Андрійко стояв на своєму:
Я її люблю! Одружуся!
Марія Степанівна його й так, і сяк переконувала, але даремно. За два місяці весілля справили, а ще через тиждень ключі від квартири молодим віддала.
Та радість була недовгою. Прийшла вона якось у гості, а там… Господи, діти, такий безлад, що хоч тікай звідси! Курява, брудний посуд горою, речі розкидані. А Соломія замість ганчірку в руку взяти сидить, нігті розглядає та каже:
Я знаходжу себе. Робота сама мене знайде, коли настане час.
А свекруха їй у відповідь:
Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли твого чоловіка за борги візьмуть!
Бо Андрійко вже два кредити мав, а третій узяв на її хотіння. А Соломія, уявіть, ще й авто захотіла.
Навіщо? питає свекруха.
Щоб на співбесіди їздити, з машиною ж до тебе інакше ставляться! гордо відповіла.
І так вони перекидались словами, поки Марія Степанівна, витерши пил з шафи, не промовила:
Свого сина я знаю. Довго ти тут не протримаєшся.
А та їй у спину:
Він мене любить!
А свекруха вже твердо вирішила більше жодної гривні на їхні примхи не дасть. І не помилилася: за місяць Андрійко прибіг вже не за машиною, а просити, щоб мама кредит на себе оформила.
Для нас, мамо! Я сам поверну! благав.
А вона йому:
Я знаю, кому ти цю машину обіцяв. Але за мій рахунок нізащо.
Пішов він похмурий, сказав Соломії, що грошей не буде. А та як заверещить! Скандал влаштувала, ніби світ кінчається.
Ось тоді Андрійко і вибухнув. Зібрав речі тієї красуні та виставив за поріг. І подав на розлучення.
Отак, діти, буває: здається, любов навіки, а воно як дим на вітрі. Бо кохання це не лак для нігтів, без праці та поваги воно швидко лопається.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо це теж наука…
