Тіні минулого: подорож до родинного тепла
Олексій із Соломією готувалися до поїздки до її батьків у невеличке містечко над Дніпром. Олексій був похмурим, його обличчя затьмарювало сум’ям, а рухи видавали напруження. Їхній шестирічний син Ярослав скакав по квартирі, переповнений радістю від майбутньої подорожі поїздом. Нарешті, після довгої дороги, вони вийшли на перон маленького вокзалу, де повітря було насичене запахом ріки й свіжоскошеної трави. Батьки Соломії вже чекали на них. «Ви з дороги, напевно, втомилися та голодні, — промовила мати Соломії, міцно обіймаючи доньку. — Зараз повечеряємо, а потім ідіть гуляти містом!» — «Оленко Іванівно, боюся, нічого не вийде, — різко відповів Олексій, кинувши швидкий погляд на дружину. — Ярик скоро спатиме». Оленка Іванівна здивовано піднесла брови. «То ми з онуком посидимо! Хіба щось не так?» — заперечила вона, не розуміючи, чому зять такий напружений. Олексій насупився, а Соломія легенько стиснула його руку, намагаючись зменшити напругу.
Тиждень тому Соломія отримала дзвінок від матері. «Приїжджайте до нас наступного тижня, — благала вона. — Ми так сумуємо за вами й Яриком!» Олексій, почувши про це, одразу похмурів. «Я нікуди не хочу їхати!» — відрізав він, відводячи погляд. Соломія, вражена його реакцією, сіла поруч і зазирнула йому в очі. «Олесю, що з тобою? У нас відпустка, хіба ми не можемо відвідати моїх батьків? Вони бачили Ярика лише раз, на нашому весіллі! Хіба це справедливо?» Олексій важко зітхнув. Він знав, що дружина має рацію, але поїздка до її батьків викликала в душі німий спротив. Його власні батьки, що мешкали неподалік, уже відчайдушно докучали йому своїми порадами. «Соломійко, це обов’язково? Може, наступного року поїдемо?» — пробурмотів він. Соломія рішуче похитала головою. «Так, обов’язково! Поїзд у середу, квитки вже куплені. Ти ж сам казав, що не проти подорожі. Що трапилося?» — «Нічого», — буркнув Олексій, відвертаючись до вікна. «На тиждень, — додала Соломія, намагаючись пом’якшити його настрій. — А потім поїдемо на море. Я вже почала складати речі, дорога далека». Олексій лише зітхнув, занурюючись у свої думки.
Батьки Олексія були суворими людьми. Мати постійно контролювала його, навіть тепер, коли він давно одружений і виховує сина. Вона втручалася в його життя, вказуючи, як жити й виховувати Ярика. Батько, Степан Петрович, був не кращим — його девізом було: «Будь завжди першим!» Ще в школі, якщо Олексій приносив оцінку нижче п’ятірки, вдома його чекала година розмов про те, що «такими темпами він нічого не досягне». Покарання у вигляді заборон на прогулянки чи конфіскації комп’
