Олена Василівна сиділа на кухні, дивилася у вікно з важким сердцем. Її єдиний син, Андрій, забув про річницю весілля батьків і не подзвонив. Сльози котилися по її обличчю, і вона думала, як провести цей сумний день. Раптом тишу перервав дзвінок телефону. «Нарешті! Даремно я так погано думала про сина», — з надією промовила Олена, поспішаючи до апарата. Та, піднімаючи трубку, вона завмерла, почувши голос невістки. «Олено Василівно, у мене до вас важлива справа», — рішуче почала Марія, не даючи свекрусі вставити слово, і виклала пропозицію, від якої Олена ахнула.
«Як так? Продали без мого дозволу?» — скрикнула Олена Василівна, не стримуючи емоцій. «Як ти міг, Андрію? Не чекала від тебе такого!»
«Мамо, ну що ти лаєшся? Так вийшло. Покупець знайшовся швидко, а нам терміново потрібні були гроші. Ти ж знаєш, Марія відкриває свою справу. Ми що, мали чекати, поки ти повернешся з санаторію, щоб запитати про нашу дачу?» — з роздратуванням відповів Андрій.
«Як же так, сину? Стільки спогадів пов’язано з цим домом! — з болем продовжувала Олена. — І в тебе теж. Могли б порадитися!»
«Мамо, я все пояснив», — втомлено кинув Андрій і відключився.
Олена Василівна була поза себе від обурення. Останнім часом вона почувалася непотрібною, покинутою, ніби вигнанкою у власній родині. І у всьому звинувачувала невістку Марію.
З появою Марії Андрій змінився. Він став байдужим до бажань і порад матері. Сьогоднішня новина остаточно розбила Олені серце. Коли її чоловік, Ігор, наполіг віддати синові на весілля батьківську дачу в селі Озеряни, Олена була проти. Та Ігор був непохитним, і їй довелося поступитися.
«Навіщо ти чіпляєшся за цей дім? — казав Ігор. — Нам з тобою вистачить квартири. Нехай молоді вирішують — жити там чи продати. Грошей ми не назбирали, щоб зробити синові гідний подарунок. Дача — найкраще, що в нас є. Не сперечайся, я вирішив».
І ось, через п’ять рок після весілля, Андрій повідомив, що дачу продали. Олена була впевнена: якби Ігор був живий, він не схвалив би вчинок сина.
Дача була справжньою перлиною: дерев’яний двоповерховий будинок з різьбленими наличниками, просторим ґанком і двома балконами стояв у мальовничому куточку біля озера, оточеного сосновим бором. Колись, одразу після весілля, Олена й Ігор жили там, і ті дні вона згадувала як найщасливіші. Природа, тиша, добрі сусіди, свіжі продукти від місцевих — молоко, яйця, запашна суниця — все створювало відчуття раю. Саме там Олена дізналася, що стане матір’ю. Дача була просякнута її найкращими спогадами.
Марія, на думку Олени, ніколи не цінувала подарунок. Вона рідко приїжджала на дачу з Андрієм, а про те, щоб залишитися там на ніч чи провести тиждень, і мови не було. «Я міська, — заявляла Марія. — На природі нудно, спекотно, пил, комарі. Мені потрібен комфорт, кондиціонер!» — говорила вона, поправляючи ідеальний манікюр.
Олена продовжувала їздити на дачу, спочатку з чоловіком, а після його смерті — сама. У душі вона вважала будинок своїм, мріяючи, що колись син віддасть його їй, щоб вона могла жити там, насолоджуючисьОлена усміхнулася, відчуваючи, як важливість нової ролі в салоні та підтримка родини нарешті заповнили її серце теплом і спокоєм.
