Тіні минулого: історія про любов і прощення
У тихому містечку Глухові, де старі каштани кидали тіні на вузькі бруковані вулички, Борис із дражливістю подумав: «Ну, давай, ще поплач!»
Вони під’їхали до дому. Оксана, його дружина, сиділа в авто, важко спираючись на дверцята. Борис закотив очі: «Ось, зараз знову їй двері відчиняти». Але вона вже почала вилазити сама. Він зі злістю дёрнув ручку, ледь не збивши її з ніг.
— Обережніше, мішкоставе! — буркнув він, проводжаючи її до квартири.
Заніс пакети, шпурнув їх біля порога, дочекався, поки Оксана, кульгаючи, дійде до кімнати, і кинув:
— Я пізно повернусь.
Розвернувся і вийшов. Завів машину й поїхав безцільно кружляти містом, щоб заглушити роздратування. Йому потрібен був відпочинок, перепочинок. Подзвонив другу з роботи, Іванові. Той запросив у гості — тестувати нову гру. Борис приїхав.
Слово за слово, під пиво, розмова стала особистою. Борис викладав усе: як згас запал, як побут засмоктав, як Оксана «свердлить, виїдаючи мозок ложкою». Розповів про Марічку з відділу продажів — молоденьку, легку, завжди з посмішкою. Вона то плечем зачепить, то жарт підхопить. З нею забуваєш про проблеми.
Оксана
— Чому ми не їдемо у відпустку у липні? — запитала я, коли ми їхали додому.
Борис вибухнув. Закричав, ударив по керму. Його обличчя спотворилося від злості. Я відвернулася до вікна, сльози покотилися самі. Що я зробила не так? Просто запитала! Останнім часом він став нервовим, дратівливим.
Подруга Тетяна натякнула: «Може, у нього хто є?» Розповіла про свого чоловіка, Василя. Той теж змінився, коли з’явилася «одна на роботі». Молода, почала загравати, і Василь «поплив», став модно вдягатися, сипати молодіжними словечками — «крінж», «хайп». Тетяна мало не згоріла з сорому, коли Василь перед друзями сина почав нести дурниці з цими «ха-ха» та «хі-хі». Синові теж було ніяково.
У підсумку Тетяна не витримала. Влаштувала скандал, зібрала Василю валізу і відправила «на перевиховання» до його матері. Подзвонила свекрусі, пожартувала, що повертає «підлітка». Та з гумором відповіла: «Вези до дітбудинку, такий нам не потрібен. Чи до божевільні». Потім Василеві так дісталося від матері, що він миттєво «просвітлів», став колишнім. Тетяні полегшало.
З Борисом так не вийде. Він інший. І я відчуваю — поки нікого немає. Але щось не так.
Борис
Я сидів у Івана, а думки крутилися навколо Оксани. Що з нею стало? Куди ділася та легкість? Вона вічно у клопотах, причепиВін обняв її міцно, і в цій тиші, серед аромату свіжих блинів, вони знайшли те, що так довго губили — справжню рідність.
