Гляньте, мамо, тату! Золоте весілля! скрикнула донька Галина, заходячи в двір із чоловіком та дітьми. Ще стільки ж у любові!
Спасибі, дитинко, засміявся Степан, тільки ще стільки це вже занадто. Та йдемо далі!
Пятдесят років. Пятдесят років, як один день. Хтось може похвалитися таким, а хтось і ні. Життя то й солодке, і гірке.
Чи справді щасливі Тетяна й Степан? Може, у їхніх усмішках сховано біль? Хто знає.
Їй було чотирнадцять, коли сусідський Стьопка, що був на три роки старший, зупинив її біля школи:
Таню, гарна ти дівчина. Як повернуся з армії одружуся. Дочекаєшся?
Ого, знайшовся наречений! скривилася вона й побігла додому.
У школі хлопці дивилися на Таню, але вона була сувора, як мати навчила. «Дика», шепталися вони.
Стьопка повернувся з армії. На другий день побачив її з відрами на коромислі й аж завмер. Красуня!
Таню! Може, в клуб сходимо?
Не моє, усміхнулась вона й пішла.
Він чекав у клубі до пізньої ночі. Вона не прийшла.
Назавтра знову підстеріг біля криниці:
Чому не прийшла?
Не люблю я клуби. Геть із дороги!
Вона вилила на нього відерко води й сміялась:
Гляну, хто тебе такого мокрого візьме!
Стьопка не вгавав. Підстерігав, ніс квіти. Одного разу вона сіла з ним на лавку.
Вона любила його з дитинства. Але боялась показати. Він був старший, а вона «дикуха».
Та ледНарешті, після довгих місяців, Тася впустила його в своє серце, коли він приніс їй цілу охапку волошки, а через рік вони стояли біля вівтаря, обіцяючи любити один одного до кінця своїх днів.
