14 грудня
Сьогодні знову було те саме.
— Що готуємо на обід? — спитав Андрій, вдихаючи кухонні запахи. — Чи то я помиляюся, але щось пахне смачненьким?
— Так, пекучу печиво для Графа. Із індичкою та вівсянкою, — гордо відповіла Оксана, виймаючи з духовки гарячий лист. — У нього зараз важкий період. Линька, постійно змінюється настрій. Вирішила пригодувати його.
Вона метушилася біля столу в короткому халаті кольору топленого молока. Під ногами крутився Граф — маленький пухнастик, шпіц з очима, ніби заповідними світильниками. Він гавкав і підстрибував від радості.
Андрій не ділив їхнього захвату. Він вирвався з робити на обід, але схоже, сьогоднішній обід призначався лише Графу.
— О, чудово, — протягнув він. — А для нас що?
— Ну, не знаю. Можеш собі яєшню зробити. Або замовимо щось. Ти ж сам казав, що тобі байдужо, що їсти.
Він не сперечався. Бо справді так казав. Бо сваритися через їжу здавалось дріб’язковим.
Оксана завела Графа ще до зустрічі з Андрієм. Коли їй було дев’ятнадцять, померла її мати. Батько, не знаючи, як втішити доньку, просто приніс додому цуценя.
З того часу Граф став центром її світу. Коли вона переїхала до Андрія — точніше, наполКоли вона переїхала до Андрія — точніше, наполігши на переїзді у його київську двокімнатку, — то першим, звісно ж, поспішив туди Граф.
