— О, привіт, подруго! Наталя опускається на стільчик поряд із Соломією. Давно не бачились. Як ти?
— Привіт, Наталю, трохи розгублено відповідає дівчина. Все в порядку.
— А чому ж тоді очі відводиш? уважно дивиться на неї подруга. Знову Олег щось накоїв? Що тепер?
— Ой, не перебільшуй, Соломія закочує очі, явно пошкодувавши, що взагалі зайшла до цього львівського кафе. У мене все нормально. І з Олегом у нас все чудово. Він хороший, справді. Давай закриємо цю тему.
Навіть не дослухавши стурбовану Наталю, Соломія швидко підхоплюється та йде, лишивши на столику недоїдений шматок сирника. Їй не хотілося нікого слухати, бо вона щиро думала, що їй просто заздрять.
Олег був таким Особливим. Гарний, забезпечений, уважний. Щоправда, іноді занадто наполегливий у своїх дивних проханнях. Наприклад, він заборонив Соломії фарбувати волосся у світлий відтінок.
Це вперше серйозно розсварило їх. Ледь не розійшлися! А все через нісенітницю!
Соломія тоді пішла у салон трохи підкоригувати зачіску. Майстриня наполягала, мовляв, вона створена бути блондинкою. Дівчина не встояла. Додому повернулася з платиновими кучерями.
Олег аж зблід з люті. У дівчину полетіла книжка, яку він досі тихо читав на дивані. Було сказано купу неприємних слів і поставлена вимога: негайно перефарбуватися. Адже блондинкам у його домі не місце.
Соломія, стримуючи сльози, побігла до найближчого салону. Там її намагалися відмовити, адже новий колір їй дуже личив. Але коли дівчина розплакалася, все ж зробили так, як вона попросила.
Олег цього разу просто кивнув головою, нічого не сказав. Зате зранку підніс Соломії золотий браслет мовляв, за неприємності.
А ще в біле їй вдягатися було не можна. Червоне, синє, зелене будь-яке, лише не біле. Якось Соломія пожартувала, питаючи, якого буде кольору її весільна сукня, та у відповідь впіймала такий знервований погляд, що бажання задавати питання щезло.
— Тікай від нього, переконувала тоді Наталя. Не озирайся й тікай. Сьогодні біле тобі не підходить, а завтра що на вулицю не виходити? Яким би чудовим він не був, треба шукати когось нормального.
— У кожного ж свої забаганки, знизувала плечима Соломія. У нас все серйозно. Ми вже навіть вирішили завести дитину. Олег мріє про дівчинку. Уже й імя придумав Богуслава. А ти кажеш тікай
****************************************
Соломія марно не послухала подругу. Та ж таки мала рацію щодо його дивностей, і невдовзі Соломія переконалася в цьому.
У квартирі була одна кімната, куди їй не дозволяли заходити. Двері завжди під замком. Однажды Соломія поцікавилася:
— Ти часом не родич Синьої Бороди?
— Не переймайся, дивно посміхнувся Олег, тіл колишніх тут немає.
На цьому розмова про кімнату скінчилася. Аж поки одного разу випадково Соломія не побачила, що там відбувається. Того дня вона повернулася з університету раніше, бо відмінили останню пару. Знала точно Олег вдома, але ніде його не було видно. Проходячи повз заповітні двері, почула чийсь голос. Обережно відчинила на щілинку і побачила те, що не викреслити з памяті.
На всю стіну висів портрет дівчини. Олег стояв навколішки перед ним.
Дівчина на портреті усміхалася і простягала руки вперед. Й вона була копією Соломії різнилися лише кольором волосся. Незнайомка була блондинкою.
— Ще трохи, Богуславо. Зовсім скоро ми будемо разом, примовляв Олег. Соломії стало неспокійно, вона хотіла ввірватися до кімнати і все йому висловити, та наступні слова втримали її.
— Вона народить мені доньку, точно народить. І тоді твоя душа зможе перейти в це маленьке тільце. І ти знову будеш зі мною. Я обіцяю тобі турботу, а коли ти подорослішаєш, ми знову будемо разом.
«Божевільний!» промайнуло у Соломії, і вона, ледь дихаючи, кинулася на вихід. Подруги мали рацію! Але що тепер робити? Як утекти від психа? Найстрашніше вона й справді вагітна. Ще нічого не видно, але термін малий.
Батьки далеко, із близьких лише Наталя. От до неї дівчина і звернулася.
Я ніколи не уявляла собі Олега у такому світлі, шепотіла Соломія, стискаючи пальці в кулаки. Якби не побачила сама, нізащо б не повірила!
Спокійно, Наталя простягає їй склянку води. Соломія слухняно випиває. Треба вирішувати. Залишишся з ним?
Ні в якому разі! Він справжній божевільний! Я боюся за себе і дитину. Гірко всміхається. Тепер ясно, чому мені не можна фарбуватися і вдягати біле. Я була надто схожа на неї.
На щастя, ти все це дізналася до весілля, тверезо каже Наталя. Про дитину ти йому ще не повідомляла?
Хотіла зробити сюрприз
То й добре. Скажеш, що йдеш до іншого, і їдь. Подруга зітхає. Може, краще повернутись додому до рідних. Переведешся в університет, дослухаєшся. Лише подалі від нього.
Напевно, так і зроблю.
*****************************************
Останні пів року стали для Соломії великим випробуванням. Не так фізично, як морально. Переїзд, розмови з батьками Через дитину довелося залишити навчання робити аборт вона не змогла, адже дитинка ні в чому не винна. А тим більше донечка. У Соломії народилася дівчинка, так, як і хотів Олег.
Чоловік, всупереч побоюванням, відпустив Соломію досить спокійно. Лише натякнув, що мовчати буде для неї безпечніше. Він навіть не питав, куди саме вона їде наче йому було байдуже.
Часом Соломія вагалася, чи правильно вчинила, що все припинила, нічого не сказавши про дитину. І цього вечора, коли вклала маленьку Гелю спати, довго стояла під вікном, задумавшись.
У двері подзвонили. Прибув курєр із замовленою вечерею. Готувати Соломія так і не навчилась. Перекусивши, вона повернулася до підручників мала серйозний намір поновити навчання.
Букви розпливалися, паморочилась голова Дівчина хотіла дотягнутися до телефону, викликати швидку, та руки не слухалися. Вона не могла поворухнутись. Перед тим, як знепритомніти, побачила Олега, який ніжно тримав немовля.
***********************************************
Отямилась Соломія вже в лікарні. Добре, що мама вчасно завітала.
Поліція намагалася відшукати малу все марно. Олег зник із дитиною, як у воду канув.
Лише через кілька років розбитій матері надійде вісточка. Світлина: Олег обіймає гарненьку біляву дівчинкуЧерез чотири роки, коли Соломія вже майже зневірилась у будь-якій надії і навчилась жити болем, раптом роздався дзвінок у двері.
Відчинивши, вона побачила Наталю, що тримала листа без зворотної адреси, але з Литви. Розгублено розірвала конверт і побачила дитячий малюнок: дівчинка в білому платті стоїть поряд із жінкою, обидві тримають заплетені квітами вінки. Підпис: «Гелій, з любов’ю мамі».
Далі йшли нерівні дитячі рядки: «Мамо, я щаслива. У мене тут багато квітів, собак і я вчуся латиською. Я памятаю, як ти на ніч читала про кицю Лапку. Я люблю тебе, і Олег каже, що ти найкраща мама у світі».
У серці Соломії стислося від нестерпної туги, але й щось тепле огорнуло її донечка жива, зростає, і, судячи зі слів, її люблять.
У сльозах Соломія розгорнула аркуш, шукаючи щось ще. Внизу від руки, дорослим почерком, було приписано: «Даруй усе, що не вдався як чоловік чи батько. Не шукай нас. Вона твоя, і, коли виросте, повернеться до тебе сама. Я оберігаю її. О.»
Соломія довго дивилася у вікно, слухаючи шум литавр літнього дощу й запах польових квітів, що стояли у глечику на столі. Вона більше не чекала вісток. Просто жила далі, малюючи кожного вечора доньку у білому платті, з вірою: одного дня на її порозі знову пролунає дзвінок. І вона вже буде готова відчинити двері.
