Я працюю акушеркою вже багато років, і за цей час у моїй практиці траплялися найрізноманітніші, як добрі, так і складні ситуації. Зазвичай медперсонал не втручається у справи породіль та їхніх сімей, але нещодавно мені довелося зробити виняток, щоб допомогти одній студентці, яка щойно народила прекрасну донечку і одразу сказала, що хоче віддати її.
Дівчина, яку звати Євгенія, поступила до пологового будинку у Львові. Вона виношувала дитину всі девять місяців, жодного разу не звернувшись до лікаря. Я питала її, чому так, але відповіді не отримала, а перед пологами не мала часу дізнатися причину.
Євгенія народила доню ідеально, спокійніше навіть за тих, хто ходив на курси підготовки до пологів. Майбутня мати лише тихо стогнала в палаті, робила все, що я їй радила, і народження пройшло без жодних ускладнень. Як мала дівчинка опинилася у мене на руках, закричала на все відділення, повідомляючи світові, що вона вже тут. Євгенія, дивлячись на малечу, теж розплакалася. Я сказала їй, що донечка здорова і ми маємо радіти такій чудесній дитині.
Однак уже у післяпологовому відділенні Євгенія заявила, що віддає дитину на усиновлення. Вона просила повідомити відповідні служби.
Ми намагалися переконати її, що приймає поспішне рішення, закликали прикласти дитину до грудей, але молода мама наполягала, щоб її залишили у спокої.
Дівчинка, на відміну від інших малюків, не брала штучну суміш, але з апетитом тягнулася до запаху материнського молока, вертіла голівкою у пошуках грудей, яких не було поруч…
Коли маля почало втрачати вагу, я під час наступної зміни взяла її й віднесла до Євгенії, попри те, що колеги мене відмовляли. Я пояснила дівчині, що її поведінка шкодить здоровю доні, і майже наполягла, щоб вона спробувала нагодувати малятко. Мати приклала дитя до грудей, і та з жадібністю почала смоктати молоко. Я, пославшись на невідкладні справи, вийшла з палати, залишивши їх удвох.
Коли повернулася за пів години, побачила, що обидві заснули, а мама ніжно притискає донечку до себе. Трохи згодом Євгенія вийшла з малечею у коридор, присіла біля мого столу і почала розповідати.
Виявилося, що батько дівчинки відомий у Львові бізнесмен. Він був одружений, і, звичайно, не зрадів вагітності, пропонував зробити аборт, але Євгенія вирішила народжувати. Дізнавшись про її вибір, бізнесмен одразу розповів все дружині. Вона прийняла його каяття, але злість свою спрямувала на нещасну студентку, наполягала віддати дитину на усиновлення. Морочилися гроші, лунали погрози, а потім чоловік взагалі поїхав з міста на невизначений термін, а його дружина тільки підсилювала тиск.
Завершивши розповідь, Євгенія дивиться мені в очі і каже:
Я хочу залишити донечку собі, але не уявляю, як справлятися з нею у гуртожитку та без гривні на руках
Почувши це, я похвалила її за мужність і спробувала підбадьорити. Наш завідувач мав великі звязки у місті, тому було нескладно знайти батька дитини і запросити на зустріч. На диво, бізнесмен не уникав розмови, прийшов за кілька годин і ми обговорили всі питання щодо майбутнього Євгенії та її донечки. Зізнаюся, не очікували такої порядності з його боку.
Після виписки зі шпиталю Євгенія орендувала квартиру, за яку батько дитини сплатив наперед за рік, а також дав їй чималу суму у гривнях, щоб у перший час у неї було все необхідне, і пообіцяв допомагати дочці й надалі. Схоже, в чоловікові прокинулося сумління й він усвідомив відповідальність за свої вчинки. Не знаю, як складеться майбутнє Євгенії з донькою, але сподіваюсь, що з часом їм удасться створити сімю, у якій виросте щаслива українська дівчинка.
