Люба моя, ну що це за нісенітниця? коханий ледве кинув погляд на фото. Я люблю тільки тебе, мені більше ніхто не потрібний! Це ж явна підробка, фотошоп.
Та невже? Кому воно треба, по-твоєму? Любі стало боляче від такої байдужості Ігоря. Оправдовувався він теж якось бездушно, мов крізь сон.
Салон краси, який лишився Любі у спадок від бабусі, ніколи не був її мрією.
У душі завжди жила любов до мистецтва та дітей вона викладала малювання у художній школі при Палаці творчості і цим тішилася. Втім, від спадку відмовлятися не стала.
Салон приносив непоганий прибуток управляла ним розважлива адміністраторка Оксана. Тож Люба могла займатися улюбленою справою і жити без клопоту. Єдине, чого їй бракувало, це родини.
Після смерті бабусі двадцятисемирічна Люба лишилася зовсім самотньою. Рік потому, на виставці акварелі у Львові, вона й зустріла Ігоря.
Він зачарував її своєю щирістю, вродою й делікатністю чоловік із мякою посмішкою, глибоким співчуттям та увагою. І за два місяці Ігор запросив її познайомитися зі своїм вітчимом Ярославом Івановичем.
Мій рідний батько загинув, коли мені було чотири, тихо розповів Ігор. Мама вдруге вийшла заміж лише через десять років.
Ярослава Івановича я ніколи не переосмислював як батька, але ставлення у нас приязні.
Після маминої смерті я залишився жити з ним.
Ярослав Іванович справив на Любу гарне враження: підтягнутий, завжди у вишиванці, із живими очима, не гірше ніж пятдесят шість виглядає.
Очевидно, Люба теж припала чоловіку до душі.
Пощастило нашому юнакові, галантно поцілувавши Любі руку, мовив Ярослав Іванович.
Чому «юнакові», Ярославе Івановичу? удавано образився Ігор.
Бо справжній чоловік не працює менеджером у магазині для творчості, підморгнув вітчим і засміявся. Але нічого! Головне, з нареченою тобі пощастило!
Люба трохи соромилася, а потім цілий вечір сміялася з його жартів навіть змусила Ігоря ревнувати.
Пів року потому Ігор освідчився. Вона пірнула в це кохання з головою, жила мріями й щастям, поки одного дня у месенджер їй не впали світлини
В очах потемніло. На фото її Ігор обіймав незнайому дівчину й цілував у щоку, посміхаючись так, як завжди невпевнено, з притаманною йому соромязливістю. Дата у кутику фото два тижні тому.
Люба моя, та це ж якийсь абсурд, Ігор поклав телефон, ледве глянувши на екран. Я лише для тебе живу, ти ж знаєш, ніхто мені не потрібен. Хтось спеціально спробував підставити не інакше, тепер це вмить робиться на компютерах.
А кому це треба? голос Люби обірвався на середині слова. Його байдужість наливала в душу крижану злість.
Хто зна, спокійно відповів Ігор. Зараз стільки людей ненормальних
І Люба не витримала. Інший би виправдовувався, боровся, запевняв у взаємності й клявся знайти ту, хто їх підставив А Ігор навіть не намагається дати відсіч. Зрадив і не шкодує!
Ти зрадник! Весілля не буде! Люба, розпачливо схлипуючи, вискочила з його квартири, полонивши розгублений погляд нареченого.
Три дні ридала вдома, тиждень сиділа на лікарняному без жодного бажання вийти навіть у магазин. Перебрала в голові все Ігор жодного разу не написав, не зателефонував. Перевела подих. А раптом це справді фальшивка? Хіба такий обман не легко зробити зараз через інтернет, фотошоп? Вона, Люба, так легко здалася
Урешті через соцмережі дізналася: дівчина з фото цілком реальна. Знайти її було неважко Олена Павлівна, трохи старша, погодилася зустрітися одразу.
То старі фото, кинула вона з усмішкою, коли Люба все розказала і показала знімки. Рік тому то було.
Та як? Он дата ж
Дату накласти простіше-простого, скрушно хитнула головою Олена. Можна хоч щодня підробляти.
Це ти зробила?
Та ну, на що воно мені треба? Ми з Ігорем давно розійшлися, лиш кілька місяців спілкувалися, характери протилежні. Я, між іншим, готуюся до власного весілля!
Та он у тебе ніде на сторінці жодної згадки про нареченого, з підозрою примружилася Люба.
Щастя любить тишу, невимушено зітхнула Олена. Не хочу наврочити. Ось одружуся світлини й викладу.
Виходить, справді, хтось підлий зіпсував усе, а вона, Люба, так вірить усьому, зопалу все руйнує. Треба негайно виправляти!
Ігор мовчав, дзвінки не приймав. Ще через пару днів Люба вирішила піти до нього додому.
Вечір. З хвилюванням вийшла з тролейбуса і відразу побачила, як Ігор виходить з автівки її дитячої знайомої Марічки.
Вони росли в одному дворі й колись товаришували, та Любі завжди не вистачало сил терпіти такий темперамент експресивна, галаслива, помітна, надто різка Згодом спілкувалися лише по-діловому, коли Люба не продала салон краси, як наполегливо радила Марічка.
Два таких масажних кабінети у Марічки були у власності, а тут місце золоте. Втім, Люба міцно тримала спадок у руках знала, чим живуть заклади колишньої подруги!
Відмовляючи Марічці, навіть не здогадувалася, що та піде так далеко до Ігоря
Поки голова заповнювалася здогадками, пара мило попрощалася, й дівчина зникла з двору.
Казав же я, що Ігор мякодухий, Любі озвався над вухом спокійний бас.
Добрий вечір, Ярославе Івановичу! спалахнула вона.
Вітання, Любонько! Що, не скучила ще за Ігорем? Може, краще вже за мене заміж іти? з жартівливою, але серйозною посмішкою запропонував чоловік.
Перепрошую, мені треба бігти Любі стало так ніяково, що вона майже побігла геть.
Повернувшись додому, помітила авто Марічки і відразу підбігла.
То ти вирішила забрати мого нареченого, ще й наробила галасу з тими фотографіями? Я все викрила, прошепотіла вона в обличчя суперниці.
Які фотографії? в очах Марічки було щире здивування. Про що ти?!
Ти ж прислала мені Ігоря з тією дівчиною? Що, не вдалося підставити тепер сама лишилася?
Та ти при тямі? Я нічого не надсилала! А Ігор сам за мною почав упадати лише тиждень тому казав, що у вас усе скінчилося
Люба уважно вдивилася в обличчя подруги не бреше, щось тут не так.
Та я ж думала, ти салон хочеш продати, кинула навздогін Марічка, але Люба вже не слухала.
Вдома, зібравшись із думками, знову набрала Ігоря. Він нарешті відповів:
Заходь, якщо хочеш, але я хворію, температурю
Втрималася, щоб не зірвати голос, і поїхала до нього.
Ігоре, я помилилася Пробач мене! Я просто надто тебе кохаю, ревнувала, як дурна Все виглядало занадто правдиво.
Та нічого, байдуже кинув Ігор. Буває.
Ти в мене найкращий! кинулася йому на шию, але він лагідно відсторонив.
Ми залишимося друзями.
Що? Але ж ти мені кохання обіцяв, ми ж збиралися одружитися
Без істерик, Любо. Через твою емоційність усе це й сталося. Навіщо мені таке? Крім того, в Марічки бізнес кращий, перспективи більші. Треба думати про себе
Світ перевернувся. Вона мовчки вислизнула з його квартири, і тільки на вулиці ноги підкосилися впала на лавку.
Через пять хвилин поряд сів Ярослав Іванович.
Не корись горю, Любонько, ніжно промовив він. Тепер хоча б усе ясно.
Я не можу збагнути, хто таке влаштував! крізь сльози промовила Люба.
Я, тихо зізнався Ярослав Іванович.
Ви? Навіщо?! навіть ревти перестала.
Я тоді ж, як ти прийшла до нас уперше, полюбив тебе. Вирішив: одружуся з тобою і край. Але ти все про Ігоря А потім, коли почув, як він хвалиться знайомому, що дістав «багату наречену», вирішив: треба дати йому самому вибирати й не встрявати більше.
Ви розумієте, що все зіпсували?
Ні, я життя тобі зберіг. Бо далі страждала б ще більше. Виходь за мене, Любцю.
Ви смішні! Люба піднялася і, не озираючись, рушила додому.
Від’їхала з міста, але Ярослав Іванович її знайшов і не раз просив стати дружиною. Зрештою, вони стали друзями. Через рік чоловік помер, залишивши їй усе нерухоме майно, та радості Люба не відчула стала звикати до його підтримки.
А от Ігор лише роздратувався через втрату житла, але Люба про цього чоловіка й чути більше не хотіла.
