— Ти вже зовсім забабилася. Поповніла. Я не хочу шукати іншу, і в мене нікого немає на стороні, клянусь.
— Але й так продовжуватися більше не може. Я хочу захоплюватися своєю коханою жінкою. А тобою я, на жаль, не можу захоплюватися.
Зі мною тобі нудно, — заявив чоловік.
Олеся частіше закліпала, намагаючись стримати сльози. Ось так чоловік віддячив їй за майже п’ятнадцять років спільного життя!
— І що ти пропонуєш? — спитала вона. — Розлучитися?
— Думаю, це буде найкращим рішенням…
— А діти?
— Я їм допомагатиму. Забиратиму на вихідні.
— Ось так просто! — зло викрикнула Олеся і скинула сльозу. — Тобі набридла дружина, і ти готовий кинути дітей! Стати недільним татом! Немає в тебе ні сорому, ні совісті…
* * *
Олеся і Олег познайомилися на весіллі. Троюрідна сестра Олесі виходила заміж, а серед запрошених зі сторони нареченого був Олег. Попри різницю у десять років, Олеся відразу зрозуміла — Олег її доля. Розумний, галантний, освічений — він був немов із казки.
— Ех, куди тобі за такого, Олесю! — говорила матір. — Ти в мене проста, невибаглива. Зовнішність ніби є, але нічого особливого. А Олег парубок статний.
Тоді Олеся ображалася, відверталася, щоб не зустрічатися з матір’ю поглядом. Лише згодом, коли виросла, зрозуміла: саме через такі слова в неї з дитинства була зламана самооцінка.
Але в юності про це вона не думала. У неї метелики літали в животі від однієї думки про Олега. Вони зустрічалися всього півроку й одружилися. Олесі тоді ледь виповнилося двадцять.
— Ось кине він тебе, не сумнівайся! — твердила мати. — Марний час витратиш. Він занадто високо летить, а ти лише технікум закінчила. І то який технікум — так, курси крою та шиття…
— Дякую, мамо, за теплі слова, — гірко посміхнулася Олеся. — Але я вже заміжня жінка і сама вирішу, як мені жити.
Перші роки жили, як у постійній відпустці — часто їздили відпочивати, вибиралися на природу чи в театр. Іногда, для душі, Олеся шила щось просте — сукні, спідниці. Олег добре заробляв, тому в грошах вони не нудилися. А потім народилася Даринка, і Олесю повністю поглинуло материнство. Їй подобалося бути мамою — і вона з радістю присвятила життя доньці.
— Щасливчик ти, Олежу! — говорили рідні чоловіка на сімейних святах. — Яку красуню собі взяв! Ще й удома все робить, за донькою доглядає. Будинок — повна чаша. Вам би за другим піти.
— Обов’язково підемо! — мрійливо посміхався Олег і ласкаво дивився на дружину.
Але «піти за другим» вийшло не так просто.
— Ось яка ти! — злорадствувала мати, коли дзвонила Олесі. — Навіть спадкоємця чоловікові не можеш подарувати.
— Дякую за підтримку, мамо! Я й так майже щодня плачу.
Пробували кілька років, а потім змирилися — мабуть, доля, що в них буде тільки Даринка. Донька рано почала досягати успіхів у фігурному катанні, і Олеся знайшла у цьому свою віддушину. Возила на змагання, самотужки шила костюми. Раділа перемогам доньки більше, ніж власним.
Олег також обожнював доньку. Красуня-дружина та дитина були його гордістю. Олеся дійсно гарнішала з роками — вчилася підкреслювати свої переваги, а гроші, які заробляв чоловік, можна було витрачати й на себе. Після домашніх клопотів, звісно.
Та все різко змінилося, коли Олеся дізналася, що вагітна. Це було щастя — так довго не виходило, а тут раптом саме собою. Вона була на сьомому небі, як і Олег.
Проте вагітність далася важко: Олеся часто погано почувалася, були загрози, а останні місяці довелося провести на збереженні. Пологи теж були складними. Так, що Олеся ледве не попрощалася з життям. Пощастило — синко, довгоочікуваний, коханий, Тарасик, народився здоровим. А ось Олесі довелося довго відновлюватися.
Спершу Олег метушився біля дружини, але потім став все більше навантажуватися доглядом за дітьми. Олеся заперечувала, коли він пропонував попросити допомоги у тещі.
— Ще чого! Мати мені за життя доброго слова не сказала. Нехай не псує Даринці голову.
Олесі знадобилося майже два роки, щоб остаточно одужати. Самопочуття стало кращим, а от про спортивну фігуру довелося забути. Що б вона не робила — вага не йшла. У тридцять з гаком Олеся почувалася немов уже перед пенсією. А їдкий голос матері в голові шепотів: «Ось тепер чоловік точно на тебе дивитися не буде».
Та, як не дивно, час йшов, а Олег і далі казав, що вона найкрасивіша. Вона ще глибше поринула в материнство: сина віддала на плавання та робототехніку, а доньку возила на змагання.
Даринка ставала відомою спортсменкою, тому треба було все більше вкладати в її кар’єру. Олеся тягнула це на собі, як і підростаючого сина. Тому часу на себе не лишалося. Вона поступово погладшала, забу— Дякую, доню, — прошепотіла Олеся, слухаючи інтерв’ю, та вперше за довгий час усміхнулася справді щиро, адже зрозуміла: її життя нарешті належить тільки їй і тим, хто дійсно вартий її любові.
