**Щоденниковий запис**
Я дуже люблю свого чоловіка. Іноді мені здається, що мені просто пощастило його зустріти. Богдан турботливий, добрий, завжди готовий підтримати.
А от із його родиною мені не так щастить. Кажуть, у кожній родині є біла ворона. Але в родині Богдана, схоже, він сам і був тією самою вороною. Решта дивні, незручні, іноді навіть неприємні.
Його батько, Микола, наприклад, кожного разу, коли бачить мене, каже, що я «поповніла» і, мабуть, «ховаю когось під серцем». Хоча жодних зайвих кілограмів у мене нема вага та сама, що й до знайомства з ними. Але його це не хвилює. Він просто повторює це, як мантру. Навіть якби я схудла на десять кілограмів, він би все одно промовив те саме.
Він любить «жарти», від яких мені хочеться провалитися. І ще він постійно ходить по хаті без сорочки.
Його мати, Марія-Степанівна, обожнює всім давати поради, навіть у тих речах, в яких нічого не тямить. Вона вчить мене, як одягатися, яку зачіску носити, яку помаду обирати. А коли ми з Богданом переїхали до нової квартири, вона взагалі дала волю критиці лізла в усі куточки, пояснюючи, як «насправді» треба було розставити меблі.
А ще там була його молодша сестра, Оленка безтурботна дівчина з двома дітьми від різних батьків, з якими в неї ніколи не було серйозних стосунків. Вона таскала їх скрізь із собою, очікуючи, що всі повинні їй служити: поступитися місцем у транспорті, пропустити без черги, подати їй першою.
Хоча вона отримувала аліменти, допомогу від держави і жила на шиї у батьків, Оленка постійно шукала безкоштовні речі. Навіть ті, що їй були непотрібні. Вона збирала все, що погано лежить, і казала, що «будує бізнес»: взяла безкоштовно, прикинулася бідною а потім продала. Її квартира була завалена пачками підгузків, які діти вже виросли, купою непотрібного одягу, іграшок, половина з яких була їй навіщось «потрібна».
Її діти були розпещені й нахабні. Але що чекати від дітей, якщо їхня мати така сама? Коли вони приходили в гості, вони одразу шукали солодощі, брали чужі речі без дозволу. Оленка їх ніколи не зупиняла.
Я жахливо памятаю той день, коли вони завітали до нас на новосілля. Оленка подарувала чайний сервіз, схоже, безкоштовний. А коли вони пішли, у нас не лишилося жодної цукерки, розбита була нова ваза, а на шторах залишилися плями. Сподіваюся, це був шоколад.
Тому перед моїм Днем народження я вирішила: його родину я не запрошуватиму. Інакше свято буде зіпсоване. Її батько робитиме свої «жарти», мати читатиме мені нотації, а Оленка випрошуватиме щось для дітей, які рознесуть квартету вщент.
Я відчувала провину перед Богданом, але сподівалася, що він зрозуміє.
«Богдане, я хочу відсвяткувати День народження удома. Запрошу батьків і кількох друзів».
«Добре, я за», усміхнувся він. «Ми ж не дарма так гарно облаштували квартиру, так?»
«Так. Але»
«Що?»
«Будь ласка, не сердься але я не хочу запрошувати твоїх батьків».
Богдан глибоко зітхнув і кивнув.
«Вибач, але мені з ними дуже важко. А в свій день я хочу відпочити, а не напружуватися».
«Я все розумію, сказав він. Вони й справді нелегкі».
«Ти не образився?»
«Ні, зовсім. Це твій день, і він має бути таким, як ти хочеш».
Я ще раз переконалася, що мій чоловік найкраща людина на світі. Іноді мені здається, що його усиновили. Інакше не пояснити.
Я не казала його родичам про свято, сказавши, що цього разу будемо самі. Навіть попросила Богдана мовчати.
Але вони дізналися. Його мати подзвонила моїй, щоб обговорити якусь робочу справу, і та пробовкнулася.
«Ось як твоя дружина до нас ставиться! кричала Марія-Степанівна. Ми їй непотрібні, так?!»
«Мамо, намагався заспокоїти Богдан, Оля просто хотіла відсвяткувати зі своїми батьками та друзями. Це її день, вона вирішує. Якби було велике свято, вас би запросили».
«Нам більше нічого казати! І передай своїй дружині, що ми дуже образилися!»
Вона кинула трубку. Богдан зрозумівав мене. Може, це погано, але йому завжди було соромно за свою родину. І він не хотів, щоб мені теж було ніяково.
Тому він нічого не сказав, щоб не псувати мені свято. Розповість потім.
Вранці, коли мені виповнилося 26, Богдан подарував мені букет квітів і сертифікат у спа. Він знав, що я втомилася весілля, ремонт, переїзд, робота. Мені справді потрібен був відпочинок.
Гості почали приходити вдень. Я готувалася ретельно: смачна їжа, гарний наряд, ідеальна зачіска. Я була щаслива й очікувала чудових спогадаАле в ту саму мить, коли ми всі сіли за стіл, у двері знову постукали і моє серце опустилося, бо я вже знала, хто це.
