Мамо, я переїхала! Уявляєш, нарешті!
Леся притискала телефон плечем до вуха, одночасно намагаючись впоратися із впертим замком. Ключ повертався туго, наче випробовував нову господиню на міцність.
Доню, слава Богу! А квартира як? Все добре? голос Валентини звучав схвильовано і радісно водночас.
Просто казка! Світла, простора. Балкон на схід, як я хотіла. Тато там?
Тут я, тут! почувся бас Михайла. На гучний зв’язок переключили. Ну що, моя пташка вилетіла з гнізда?
Тату, мені двадцять пять, яка ще пташка?
Для мене завжди будеш маленькою. Замки перевірила? Вікна не дмуть? Батареї…
Хватить, Михайле, дай Лесі освоїтися! перебила мати. Лесю, ти там обережніше. Новобудова, хто знає, хто поряд живе.
Леся розсміялася, нарешті впоравшись із замком і відкрила двері.
Мамо, тут не хрущівка минулого століття. Хороший будинок, гідні сусіди. Все буде гаразд.
Наступні тижні перетворилися на нескінченний марафон між будівельними магазинами, меблевими салонами й власною квартирою. Леся засинала з каталогами шпалер, а прокидалася з думкою, який відтінок затирки підійде до плитки у ванній.
У суботу вона стояла серед вітальні, розглядаючи зразки тканини для штор, коли телефон знову ожив.
Ну як робота? поцікавився тато.
Повільно, але просуваюся. Сьогодні вибираю штори. Вагаюся між слоновою кісткою та топленим молоком. Як думаєш?
Я вважаю, це один колір, тільки маркетологи різні.
Тату, ти не розумієш нічого в тонах!
Зате я знаюся на електриці. Розетки нормально зробили?
Ремонт зїдав і час, і гроші, і нерви, але кожен новий штрих перетворював голі стіни на справжній дім. Леся сама обрала молочно-бежеві шпалери для спальні, знайшла майстра для ламінату, придумала, як розставити меблі, щоб маленька кухня здавалася просторішою.
Коли останній робітник виніс залишки сміття, Леся сіла просто на підлогу у сяючій чистотою вітальні. Мяке світло проникало крізь свіжі штори, пахло свіжістю і трохи фарбою. Її перший справжній дім…
Зі знайомством із сусідкою все сталося на третій день після повного переїзду. Леся возилася біля дверей, коли навпроти клацнув замок.
О, новенька? Жінка трішки за тридцять визирнула з-за дверей. Коротка стрижка, яскрава помада, цікаві очі. Я Софія. Живу прямо навпроти, от тепер будемо сусідками.
Леся, дуже приємно.
Якщо знадобиться сіль, цукор чи просто поговорити забігай сміливо. В новобудові перший час дивно, я памятаю по собі.
Софія виявилася приємною співрозмовницею. Вони пили чай у Лесінія на кухні, обговорювали примхи ОСББ та планування поверху. Софія щедро ділилася порадами: де краще підключити інтернет, який сантехнік ремонтує за нормальну плату, у якому магазині поряд найсвіжіші овочі.
У мене є рецепт шарлотки просто супер! Софія щось шукала у телефоні. Зараз скину. Робиться півгодини, а виходить, наче цілий день готуєш.
О, давай! Я якраз нову духовку випробую.
Дні переходили в тижні, і Леся раділа, що поруч така доброзичлива сусідка. Вони перетинались на сходовому майданчику, іноді заходили одне до одного на каву, мінялися книгами.
Цієї суботи приїхав Михайло допомогти з поличкою, яка вперто не трималася на стіні.
Дюбелі не ті вибрала, констатував тато, роздивляючись кріплення. Ці для гіпсокартону, а тут бетон. Добре, у мене в машині є правильні.
Через годину поличка висіла ідеально. Михайло зібрав інструменти, оглянув роботу і вдоволено кивнув.
Ось, тепер років двадцять триматиметься.
Тату, ти найкращий! Леся обняла батька.
Вони спустилися вниз, продовжуючи балачки про всякі дрібниці. Михайло розпитував про нову роботу, Леся скаржилася на керівника, який плутає дедлайни та втрачає документи.
Біля підїзду їм назустріч вийшла Софія з пакетом із Сільпо.
О, привіт! Леся помахала рукою. Познайомся, це мій тато, Михайло. Тату, це Софія, моя сусідка, про яку я розповідала.
Дуже приємно, Михайло привітно посміхнувся.
Софія на секунду дивно завмерла, вдивившись у Михайлове обличчя, потім у Лесю. Усмішка стала якось штучною, ніби приклеєною.
Навзаєм, буркнула вона й швидко пішла у підїзд.
Після цієї зустрічі все змінилося. Наступного ранку Леся зіткнулася з Софією на майданчику, привіталася як завжди, проте у відповідь отримала лише холодний кивок. За два дні запросила сусідку на чай Софія послалася на зайнятість і навіть не дослухала.
А далі пішли скарги…
Перший раз у двері подзвонив дільничний о девятій вечора.
Надійшла скарга на порушення тиші музика, шум.
Яка музика? Леся розгубилася. Я книжку читала!
Ну, сусіди пишуть…
Жалоби сипались одна за одною. ОСББ отримувало листи про неможливий тупіт, постійний гуркіт, нічну музику. Дільничний зявлявся із завидною регулярністю, кожного разу вибачався і розводив руками.
Леся здогадувалася, від кого це, та не розуміла чому.
Кожен ранок був лотерея що сьогодні? Яєчна шкаралупа, розмазана по дверях? Кавова гуща у щілинах косяка? Пакет з картопляною шкіркою під килимком?
Леся вставала на півгодини раніше треба встигнути все прибрати до роботи. Руки пекли від миючих, ком у горлі стояв постійно.
Я так далі не витримаю, пробурмотіла вона ввечері, переглядаючи в інтернеті відеоглазки.
Встановлення зайняло двадцять хвилин. Невелика камера у вигляді звичайного вічка фіксувала все, що відбувалось на майданчику. Леся підключила її до телефону і стала чекати.
Чекати довелося недовго.
Третя ночі телефон засвітився від сигналу про рух. Леся, не вірячи очам, баче як Софія в халаті, капцях методично розмазує щось темне по її дверях. Акуратно, мов працює за звичкою.
Наступної ночі Леся не спала. Сиділа в коридорі, дослухаючись до кожного шурхоту. О третій за дверима знову почулось шарудіння.
Леся різко розчинила двері.
Софія завмерла з пакетом у руках. Всередині щось гидко хлюпало.
Що я тобі зробила? Леся сама здивувалась, як тихо й беззахисно прозвучало її питання. За що?
Софія повільно поставила пакет. Її обличчя перекосилося, гарні риси зникли, залишивши маску давньої злості.
Ти? Нічого. А от твій татусь…
Причому тут мій батько?
Та тому, що він і мій батько теж! Софія майже кричала, не зважаючи на сусідів. Свою дочку ростив, пестив, а мене кинув у три роки! Ні копійки, ні дзвінка! Ми з мамою ледве виживали, поки він будував щасливу сімю з твоєю мамою! Ти ж, по суті, забрала мого тата!
Леся відступила, натикаючись спиною на косяк.
Ти брешеш
Брехня? Спитай у нього! Спитай, чи памятає Марину Савченко й доньку Софію, яких викинув із життя як сміття!
Леся захлопнула двері й розгублено сповзла на підлогу. В голові билась лише одна думка: ні, це неправда, тато не міг.
Вранці вона поїхала до батьків. Всю дорогу репетирувала питання, але коли побачила тата, як завжди спокійного, з Вечірнім Києвом у руках, слова застрягли в горлі.
Лесю! Яка несподіванка! Михайло підвівся. А мама в магазин пішла, скоро буде.
Тату, я хочу спитати… Леся сіла на диван, мяла ремінець сумки. Ти знаєш жінку Марину Савченко?
Михайло застиг. Газета впала на підлогу.
Звідки…
Її донька моя сусідка. Та сама, що я знайомила тебе на виході. Вона каже, ти її батько.
Мовчання затягнулося.
Їдьмо до неї, раптом сказав Михайло. Зараз. Я маю це виправити.
Дорога до новобудови зайняла сорок хвилин. Вони їхали мовчки. Леся дивилася на навколишні будинки, намагаючись скласти докупи розбитий світ.
Софія відкрила зразу, ніби чекала. Окинула обох важким поглядом, але відступила, впускаючи у квартиру.
Прийшов каятися? кинула вона Михайлу. Через тридцять років?
Прийшов пояснити. Михайло витяг із внутрішньої кишені складений листок. Прочитай.
Софія взяла документ з недовірою. Її обличчя змінювалось від злості до здивування, потім розгубленості.
Це… що?
Результат ДНК-аналізу, спокійно сказав Михайло. Я зробив його, коли твоя мама хотіла оформити аліменти через суд. Аналіз показав: я тобі не батько. Марина мені зрадила. Ти не моя донька.
Папір вислизнув із рук Софії
Леся з татом покинули квартиру сусідки. Вдома Леся підійшла й обняла батька, притулившись до грубого полотна куртки.
Пробач, татусю. Пробач, що повірила.
Михайло погладив доньку по волоссю так, як колись, коли вона після сварки з однокласницями прибігала до нього.
Не за що тобі просити вибачення, доню. Винні не ми з тобою.
Відносини з Софією не відновилися. І Леся цього не прагнула. Після всієї тієї підлості повагу до цієї жінки вона втратила назавжди.
