— Вітаю, хтось тебе полюбив.
— Тобі не треба мій син, він тобі життя зламає.
— Неправда, Наталіє Сергіївно. Чому ви так про Віталія говорите? Він же ваша дитина!
— Саме тому й попереджаю. Занадто добре знаю свого сина, щоб сумніватися.
Наталія Сергіївна тихо пішла з кухні, а Оксана залишилася сидіти за столом у своїй новій вечірній сукні. Наділа спеціально, щоб показати сусідці, а потім вразити Віталіка.
У нього вона була закохана літ. Відколи ще була дівчинкою — маленькою, наївною, але здатною на глибокі почуття.
Віталій був старший на вісім років. Йому — сімнадцять, їй — дев’ять, коли вони вперше зустрілись. Оксана з батьками переїхала до села Зарубинці з сусіднього хутора, де її тато втратив роботу. А Наталія Сергіївна жила тут із сином, виховуючи його сама.
— Гарна родина, — сказала того вечора мати Оксани, повернувшись від сусідки.
Хоч Наталія Сергіївна була старшою, між жінками зав’язалася дружба, а Оксана й Віталій бачилися частіше.
Через рік він поступив до інституту й поїхав із села, а вона залишилася, не забуваючи про нього, і все частіше навідувала Наталію Сергіївну.
Закінчивши навчання, Віталій одружився, і це стало ударом для Оксани. Вона не хотіла вірити, що у нього справжнє кохання.
— Навіть не познайомив мене із дружиною, — скаржилася сусідка, прийшовши до Оксаниних батьків. — Якась міська дівчина, недолуга.
— Сама поїдь у місто, — порадила мати Оксани.
— Навіщо? Якщо син не запросив на весілля, значить, так треба.
Оксана шкодувала сусідки, але більше її гризло те, що Віталій ніколи не повернеться. Та минув рік після його весілля — і він приїхав із валізою.
— Той син повернувся, — сказала мати, і Оксана кинулася до його хати.
На ґанку вона ледь не зіткнулася з ним — він вийшов покурити.
— О, Оксанка! — весело підморгнув.
Він змінився: подорослішав, обріс бородою, на скронях вже пробивалась сивина.
— Привіт, Віталіку. Ти повернувся?
Він знизав плечима:
— Не знаю. Розлучився. Жив у тещі, а там — те не так, це не так.
Оксана дивилася на нього й думала — як та жінка могла вважати його поганим? Він такий чудовий!
— Підемо в кіно?
— Ні, немає часу.
Вона засмутилася, але не показала. Було важливо, що він поряд: дихав цим самим повітрям, розмовляв із нею. Може, одного разу зрозуміє, що вона — його доля?
Наталія Сергіївна не раділа поверненню сина. Пробувала влаштувати його в колгосп, їздила до міста, але йому не подобались пропозиції.
— Втомилася від його нарікань, — зізналася одного разу Оксані. — Тепер розумію, чому він розлучився. Проблема в ньому.
— Неправда! Віталік хороший!
Сусідка усміхнулася:
— Він егоїст, як і його батько.
Не влаштувавшись, Віталій через кілька місяців знову поїхав, навіть не попрощавшися.
А потім сталося лихо: ОксанинА потім сталося лихо: Оксанин батьки загинули в автокатастрофі, залишивши її саму у вісімнадцять років із заплющеними мріями про інститут.
