Ти виходиш із колонії й прямуєш до хати своєї бабусі в передмісті Чернівців і раптом знаходиш під тином дівчинку, котра приховує небезпечну таємницю.
Мужики вирвалися крізь вибиту двері, чоботи в багнюці, а за спиною в Соломії чується її переляканий подих.
Підпилий ватажок хмикнув, дивлячись на твою яскраву тюремну робу:
Новий дільничий песик? язвив він.
Ти стоїш, наче дуб, не моргнувши й оком:
Це не ваша хата. Забирайтесь геть.
Блискавка сіпнулася по даху. Ватажок рушати не збирався. Хтось із його підлеглих покрутив Соломію.
Виведіть її, скомандував лідер. Її мати нам винна.
Ти згадуєш, як бабуся казала: «Страху очі великі, але біда більша, як мовчиш». Варто ватажку зробити крок уперед, ти дієш: слизька підлога допомагає врізати його прямісінько об стіл.
Інший хапає тебе ззаду ти його відкидаєш.
Біжи, шепочеш Соломії. Вона зривається й тікає.
Ватажок дістає ножа. Ти перекручуєш йому руку і вибиваєш зброю. Змішалася кров із дощовою калюжею. Товариство забирає його просто в негоду.
Ти знаходиш Соломію під старою грушею і повертаєш додому.
Вони ж повернуться, каже вона.
Повернуться, відповідаєш. Але ми вже на поготові.
Ви барикадуєте двері, і ти обіцяєш її боронити.
Трохи згодом розхитана дошка в підлозі відкриває таємний сховок залізна скринька з листами, гривнями і доказами, що Артем Селюк погрожував твоїй бабусі через землю.
Соломія впізнає його саме цей пан в чорному Land Cruiserі.
Сусід підтверджує: Селюк забрав бабусю кілька місяців тому.
В сільському храмі отець Тарас дає документи, де чітко видно махінації Селюка, й радить їхати до журналістки у Львів.
Соломія поруч, а ти потайки вантажишся у старий «Жигуль». Чорна позашляховики женуться трасою, але вам вдається відірватися десь коло Радехова.
У Львові звязуєшся з Лесею. Вона переглядає документи й каже ледь не пошепки: справа небезпечна, Селюк непростий.
Соломія занотовує імена, бо Селюк замішаний не лише в земельних захопленнях, але й у людській контрабанді.
Леся вирішує діяти до світанку, поки той нічого не підчухав.
Тієї ж ночі ви із Лесею та фотографом крадькома прямуєте на склад, Соломія ховається у кущах. ФСБ (жарт, насправді вже ДБР) штурмує ворота!
Ви пробираєтеся досередини, вириваєте Емілію з клітки і наштовхуєтеся прямісінько на Селюка.
Починається хаос, але копи вривались і пакують мерзотника. Емілія і Соломія нарешті в безпеці.
В поліції один слідчий натякає: тебе колись підставила саме сітка Селюка.
За кілька тижнів журналістка Леся розкопує всю схему і вона розвалюється.
Ви повертаєтеся в село, де нарешті затишшя змінюється гулом правди: Мирослава знайшли, Юрка взяли. Соломія проситься залишитись, і Емілія дозволяє їй.
Минає кілька місяців. Дім і сад щедро відновлюються. Якось під вечір Емілія каже:
Втрачені роки не повернути, зате можна вибрати майбутнє.
Ти дивишся на справжній дім і з осмисленою іронією відповідаєш:
Мовчати більше не будемо. Й жодна дитина вже не пропаде.
І, здається, уперше живеш по-справжньому.
