— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — вимовила задоволена собою донька.
Дмитро вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води сяяли на підкачаних грудях. Не чоловік, а мрія. У грудях Вікторії солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й потягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, бо я так ніколи й не піду. Мені пора. Олеся, мабуть, уже вдома. — Вікторія потерлась щокою об його плече.
Дмитро зітхнув.
— Віку, ну скільки можна? Коли ти розповіси про нас доньці?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що існую, і чудово жив. — Вікторія підвелася й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив, а чекав на тебе. Я й дня не можу…
— Не рви мені серце. Не проводь мене, — сказала Вікторія й вислизнула з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із осуду.
І не дивно — фігура, стать, обличчя з виразними очима й густими губами. Темні кучері вибилися із заколи на потилиці. А Вікторії так хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять років, з сильної взаємної любові. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу на ноги стати, ще встигнуть. Але Вікторія не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила незнайома жінка й назвала адресу, де часто буває її чоловік. Вікторія не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Він спершу заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
— Якась божевільна сказала, а ти повірила? Ти теж недалеко від неї пішла. Я йду, а ти пошкодуєш…
Чоловік вийшов, грюкнувши дверима. Вікторії не хотілося жити, але донька потребувала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, схопалася за дерево в подвір’ї й стала чекати. Незабаром повз пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Вікторія подала на розлучення. Знала — пробачити не зможе, не такий характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Інколи в її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб ризикнути зв’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитру вдалося здолати її серце. Високий, гарний, під стать їй. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Олеся запитала, куди мама так ретельно вбирається.
— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Вікторія.
— А-а-а, — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Олеся пішла в матір, але не така гарна обличчям. Всі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. Та Вікторія раділа: краса — не хліб, нею не наситишся, з нею лише клопоти.
У неї ніколи не було подруг. І причина була не в Вікторії, а в заздрощах дівчат. Боялися виглядати тьмяними поруч із нею. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.
— Занадто простак для тебе, хоч і гарний, — казала мати.
***
— Олесю, я вдома, — голосно сказала Вікторія, заходячи в квартиру.
— Я уроки роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Вікторія переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди завітала Олеся, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Вікторія, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла, то й говори, — сказала Олеся, із апетитом уподобавши вечерю.
— Скоро мій день народження.
— Я пам’ятаю, мам.
— Я хотіла запросити… мого знайомого, — із трудом вимовила Вікторія.
— З яким ти спиш? — Олеся спокійно дивилася на матір.
— Зустрічаюся. Все ж таки ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Вікторія.
— Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися і спати — одне й те саме.
— То я запрошу його? Ти не проти? — уточнила Вікторія.
— Мені то що. А бабуся прийде? — байдуже запитала Олеся.
Вікторія полегшено зітхнула. П’ятнадцять років — складний вік. Схоже, донька нормально відреагувала.
— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб між вами все було добре.
— Та годі, мам, запрошуй, — відмахнулася Олеся.
Усю суботнюВікторія усміхнулася, подивилася на Петра й подумала, що іноді щастя чекає не там, де його шукають, а просто поруч.
